Загальна кількість жертв Голодомору у місті Обухів становить близько 2000 осіб.

Про місце поховання на кладовищі по вулиці Козацька повідомили ЗМІ (портал “Хроніки Обухова”).

Загальна кількість жертв Голодомору у місті Обухів становить близько 2000 осіб.

Про місце поховання на кладовищі по вулиці Тараса Шевченка повідомили ЗМІ (портал “Хроніки Обухова”).

На місці поховання в 2005 році встановлений пам’ятник. Скульптор В. Довбик.

Загальна кількість жертв Голодомору у місті Обухів становить близько 2000 осіб.

Про місце поховання на кладовищі по вулиці Волошкова повідомили ЗМІ (портал “Хроніки Обухова”).

На могилі родини Бакланів, що померли голодною смертю розташований пам’ятник Скорботній Матері, відкритий 1990 року. Скульптори М. Горловий та О. Фурман.

Загальна кількість жертв Голодомору в місті Обухів становить близько 2000 осіб.

Про місце поховання на Сліпаковому кладовищі повідомили ЗМІ (портал “Хроніки Обухова”).

Загальна кількість жертв Голодомору в місті Обухів становить близько 2000 осіб.

Про місце поховання на кладовищі по вулиці Шкільній повідомили ЗМІ (портал “Хроніки Обухова”).

РИБАК ІВАН МАКСИМОВИЧ, 1922 р. н., житель села Великий Хутір:

Ми жили у селі, у сім’ї було 4 дітей, батько, мати. Жили дуже бідно. Не було чого їсти. По селу ходили активісти і все забирали до ганзура. Активістами у селі були Ганна Лопатка, Іван Глушко, Оксана Пізняхівська, Титаренко Свирид. Одного разу прийшли і до нас. У них у руках були такі довгі штирі. Стали шукати хліб, перештрикали у печі, під комином, долівку, на вулиці. Але нічого не знайшли, то забрали глечик квасолі, а на горищі висіла постирана одежа: полотняні сорочки, штани, то нічого не залишили, все собі забрали.

Важко було дуже, особливо весною. Ми вижили, хоча і були пухлі від голоду, тільки дякуючи батьку, який поїхав у Херсон і поміняв там одяг на клунок проса і мішок насіння. Просо ми товкли у ступі, а потім мололи на жорнах, мати випікала. Я ходив у поле зрізати колоски. Одного разу на мене напав бригадир, так бив нагайкою, що ледве не убив. Коли вдавалось украсти, то ми колоски сушили, а потім мололи у жорнах. На горищі у нас лежали качани кукурудзи, то ми їх рубали сокирою, товкли, а ще сікли спориш, квіти акації, і пекли такий хліб. На горищі у нас лежала теляча шкура, то мати її обшкрібала од шерсті, а потім рубали і варили.

Людей одправляли на Соловки. Пам’ятаю, жив біля нас недалеко один дід. У нього було шестеро дітей, корова, коняка, віз, воли, трохи землі, то їх розкуркулили, одправили спочатку на Пальмир, а потім на Урал.

Щоб помирали люди свої, то нікого не знаю, а одного разу бачив, як стара баба сіла помирати у якійсь ямі, уже й мухи зелені коло неї літали. Так вона і померла, поки знайшли люди.

А ще, коли ходили у поле, то бачив розтерзану звірами людину. Сусідка баба Марія опухла і померла з голоду, то її вкинули вдома у погріб.

КОПИЛ КАТЕРИНА ІВАНІВНА, 1916 р. н.:

 Ми під час голоду жили на Четвертій вулиці. Сім’я була велика. Щоб вижити, дерли качани, товкли у ступі і із нього пекли якісь хлібчики. Їли макуху, лободу. Кожен виживав як міг. Наша баба їздила в Западну. Поки було що мінять, то міняла на харчі, а як не стало що мінять, то просила милостиню. Одного разу до них прийшов якийсь чоловік просить хліба, а баба якраз привезла картоплі, муки, хліба, то й дали тому діду. Він з’їв його та й помер під тином. Люди купами лежали по шляху. Їх збирали грабарками і голими на рядні вкидали у ями. У нашій родині померло 8 дітей. У нас була корова, то її зарізали і заховали. То трохи було що поїсти, але ненадовго. У деяких людей були кролі, яких вони закопували у хатах у ями, то теж була підмога. У сусідньому селі Павлівщина їли дітей, то батьки боялись нас випускати, та і ми самі не могли ходить, бо були пухлі від голоду. У кого була корова, то згодовували стріхи з хат, бо не було що їй дати їсти. Ми сиділи голі на печі, нічого в нас не було одягти, та й піч була теж не заслана. У Петра Климовича Жука вимерла вся сім’я: батьки, брати, діти. Не було кому і ховать. Вкидали всіх у погріб.

У селі Новофедорівка жило багато розкуркулених сімей, виселених з інших районів СРСР.

Місце масового поховання розташоване на в’їзді в село з боку села Варварівка. Зараз за могилою не доглядають. Відоме ім’я однієї похованої там людини – Пич Ісаак Йосипович.

У 1933 році до складу Захарівської сільської ради ради входило чотири села: село Захарівка, село Мала Березівка, Медерове, Лазаропіль. За даними місцевого краєзнавця Олександра Олексенка, на території сільради у 1932 році проживало 700 осіб. В роки Голодомору загинуло 428 осіб.

Більшість жертв Голодомору у Захарівці захоронено у братській могилі на старому кладовищі (за свідченнями очевидців). Трупи жертв Голодомору вивозили спеціальні робітники за що їм видавали пайок.

Місце поховання розташоване на території хутора Романівка.

Про місце масового поховання на кладовищі в селі Гнідин співробітникам музею повідомила свідок Голодомору Кошарна Марія Леонтіївна 1919 р. н. Її свідчення підтвердив місцевий краєзнавець Галатенко Василь Іванович.

Поряд розташований пам’ятник жертвам Голодомору 1932-33-го років, встановлений у 2003 році і доповнений у 2017 році двома стелами із поіменним списком убитих голодом. 

Про місце масового поховання в селі Миколо-Бабанка співробітникам музею розповіла свідок Голодомору Вайнаровська Любов Григорівна 1925 р. н.

Уривок з її спогадів:

“Приїхав бандюх, двоє коней і бандюх, ну, така-то, забирають їх того, на бандюх, хоронить будуть, в яму кидать. І вертаюся назад за цією бабой Мотею, беруть бабу Мотрю. Мама плаче: «Вона ж жива, вона ж їсти просе, куди ж ви її берете?». А вони кажуть: «А ми шо ж, іще будемо вертаться чи шо?» ― викинули її на той бандюх і повезли. Мама плакала і я коло неї плакала. І зараз мені… Той голос чую, як вона плаче, просе їсти, їсти, їсти ― таким голосом, ну, як сили не було. Повезли та й того, а потом у нас, у Бабанкі, там багато людей помирало. Дуже багато помирало людей.”