Населення смт Веселе Веселівського району Запорізької області постраждало від Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Каменєва Марія Никифорівна, 1911 р. н. розповіла, що від голоду померли дві її сусідки – Огурцова Анна і Чепелєва Віра. Кожного ранку людина від колгоспу, якій давали підводу, ходила від двору до двору і питала, чи є мертві. Якщо були, то їх вантажили на підводу, везли на цвинтар і там ховали в одній ямі.

В 1932—1933 рр. село постраждало від Голодомору-геноциду.

У кінці 1929 р. в Андріївці почалася колективізація. Було створено артілі «Червоний серп» (голова М. С. Гордон), «Червоний плугатар» (голова С. П. Олексієнко), ім. Шевченка (голова Ф. М. Цимбалюк); комуну «В єднанні сила» було перетворено в артіль, яку очолив Д. О. Мазепа; 8 Березня (голова М. Д. Гордон).

На 1931 рік Андріївка була повністю колективізована. В 1932 році андріївські колгоспи об’єдналися в один, «Десятиріччя пролетарської правди».

Згідно з мартирологом жителів с. Андріївка — жертв Голодомору 1932—1933 років, укладеним за свідченнями очевидців Петрушенко М. А., 1919 р.н.; Самусенко М. Т., 1915 р.н.; Олексієнко Н. І., 1927 р.н.; Воробей О. М., 1911 р.н.; Коронік О. М., 1927 р.н., записаними у 1992 р. Гордон О. В., вчителем молодших класів, Гордон Л. М., а також вчителем історії Андріївської середньої школи, встановлено 158 жертв.

Дві братські могили жертв Голодомору, які розміщені на початку «нового» кладовища, досі стоять без будь-якого хреста або пам’ятного знака. 2007 року в селі встановлено пам’ятник жертвам Голодомору.

Про місце масового поховання жертв Голодомору на околицях міста Мала Виска повідомив Володимир Михайлович Поліщук.

Пам’ятний знак жертвам Голодомору 1932-1933 років було споруджено одним із найперших у Незалежній Україні на кошти зібрані небайдужими патріотами міста та району. Ініціатором побудови став місцевий житель Володимир Поліщук. Відкриття пам’ятника жертвам Голодомору було відкрито 2 жовтня 1993 року.

На місці масового поховання встановлений пам’ятний хрест. Згідно з офіційними архівними статистичними даними, 276 мешканців села були вбиті голодом у 1932–1933 роках, майже половина з них – діти.

Мельничук Антоніна Юхимівна (1903 р.н.) про весну 1933 року згадувала так: “Кожен ранок підвода їхала по вулиці, і під’їхавши до двору запитували: “У вас сьогодні є ?”. Трупи померлих викидали на підводу, а потім на цвинтарі скидали в одну яму. Своїм життям ми зобов’язані своїй годувальниці – корові, вона врятувала життя не тільки нам, але й багатьом людям.”

Лесько Микола Петрович згадує, як Правдива Марія Іванівна сама носила своїх дітей в ряднині на кладовище, і було страшно дивитися, коли голова і ноги висіли поза рядниною.

Жахливий голод перетворював людей на божевільних істот, які вже не могли контролювати своїх дій. Станом на 30 квітня 1933 року тільки по Немирівському району було офіційно зареєстровано 9 випадків людоїдства та трупоїдства. Реальна кількість таких випадків могла бути значно більшою.

Інформацію надав Олег Анатолійович Мельничук.

Про місце масового поховання розповіла Дорофеєва Ольга Севастьянівна 1922 р.н.

Про місце масового поховання розповів Коваленко Микола Михайлович 1925 р.н.

Про місце масового поховання розповіла Сіренко Катерина Дмитрівна 1924 р.н.

Про місце масового поховання розповіла Давиденко Клавдія Леонтіївна 1919 р.н.

Про місце масового поховання розповів свідок Голодомору Кривоніс Микола Єгорович 1923 р.н.

Про місце масового поховання розповіла Чернишова Олександра Григорівна 1925 р.н.