Місце запису: с. Черепівка, Буринський р-н, Сумська обл.
Дата запису: невідомо
Хто записав: невідомо
Респондент: Завалій Анастасія Тимофіївна, народилася 31 серпня 1928 року в селі Черепівка Буринського району (нині – Конотопського) Сумської області
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала на хуторі Микитенка в селі Черепівка Буринського району (нині – Конотопського) Сумської області
Що ви можете розповісти про ті «чорні часи»?
В сім’ї було четверо дітей: три брати – Іван, Михайло, Степан, і я, а під час Голодомору мама підібрала дівчинку, Явдоху, їй тоді було 13 років. Її батьки померли від голоду. Вона залишилась одна. Моя матуся не могла бачити як дитина голодує, жебракує. Вона була зі школи-інтернату, але втекла. Потім, пізніше, стало відомо, що школу-інтернат не забезпечували їжою. В ті строгі часи для нас вдочерити її офіційно не вдавалось, про те й мови не було, всі намагалися вижити, часу до документації не було.
Яка доля цієї дівчинки? Вона з вами жила?
Так, ми були досить дружні. Вона померла вже в старому віці. А документи вже оформляли після війни.
А що ви можете розповісти нам про 30-ті роки стосовно їжі, життя людей?
Люди, котрі забирали зерно були різкими, в основному жорстокі, не вступали в контакт, а деякі жаліли, а толку, приходили інші і казали: «Постанова є» – і виконує. І що ж вони робили з цим зерном далі? Його зсипали все докупи, часто навіть під відкритим небом. Воно проростало, цвіло, пропадало, а людям не давали. Деякі люди намагались взяти для сім’ї, для дітей, хоч жменьку, в них стріляли. Жахливо згадувати. А деяким вдавалось винисти зерна непоміченим, та чи спасала їх та жменька? Я думаю що так, тому що жменька, – а свято для всієї родини.
Мати казала: «Що якщо б не корова, можливо ви б зі мною не спілкувалися». Пам’ятаю корову звали Марта, така худенька, ми її по черзі з братами на лузі пасли, там же мати її і доїла, але не завжди доносила молоко додому, її обкрадали по дорогі. Ще нас врятувала така ситуація. Батько діжку з квасолею на горищі сховав під сіно, і коли прийшли за продуктами, діжку не знайшли. Так ми і жили, квасолю перетирали змішували з лободою і робили котлети, пекли хліб з лободи. Так і прожили. Можна сказати, що нам пощастило. В країні був безлад в ім’я «щастя трудящих».
Ви пам’ятаєте, як жили родичі, чи друзі ваших батьків?
У матері моєї була подруга Катерина Криворот, до них прийшли з перевіркою, шукали зерно та інше. Викидали все те, що було приховано, на підлогу і розтоптували чобітьми, ту нещасну жменьку (розповідає зі сльозами на очах).