Місце запису: с. Текуча, Уманський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 26.09.2005 р.
Хто записав: Масенко Валентиною Василівною.
Респондент: Заремба Юхима Кіндратівна, 1916 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Текуча Уманського району Черкаської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932- 1933 роках?
Дуже добре пам’ятаю. Мало не померла. З голоду тіло не розпухало, як в інших, але була така худа як скелет.
Які, на Вашу думку, могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Добре уже й не пам’ятаю… Не було хліба начебто через неврожай, та ще й податки були великі – все забирали.
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Ходила бригада з трьох душ, збирала податки. Навіть заглядали в піч, що було зварено, в скриню. В мене не було чим податок платити – і забрали з скрині стареньке покривало. Ввечері, коли пішла на посиденьки до сусідки Кучеренко Христини Прокопівної (а вона була виконавцем сільської ради) побачила своє покривало Вона сказала, що до неї бригада принесла на схованки.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Не знаю. Коло нас всі були голодні і ніхто нічого не міг сховати.
Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали, мали якісь документи на збирання продуктів?
Ніхто ніяких документів не показував. Шукали все самі. Всю хату перевертали.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
За побиття вдома не чула, а те що, навіть вночі забирали і ніхто й не знав куди людина ділася, було. На тих людей казали «куркулі». А який же він куркуль, як вій так само мав рядовляні штани, як всі ми. От тільки міг ще мати якусь жатку чи ще щось.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб до людей?
Може і була, але люди й так все віддавали. А були ще й «свої». В селі була банда Гершунів. Вони вночі крали коней, в кого яка корова лишалася, зерно в, взагалі, все, що знайдуть. їх теж люди боялися. Кажуть, що їх тоді половили і повбивали.
Як люди боронилися?
Від того, що забирали, то ховали, якщо було, що сховати. Закопували у мішках, в хустках в землю. Але то були ненадійні сховки, бо як хтось побачить, то зразу вночі і викопає.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів? Сховати то можна було б.
Та тільки не було чого ховати.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Бригада шукала. Був такий Веремій, жив на Лисій Горі (назва частини села). То цей був такий, що перетрусить кожну миску, кожну торбину. Забирав все, геть було трошки трухнявію квасолі, і ту забрав. Рився в печі, хоч там було пусто.
Скільки їх приходило до хати?
Коли – двоє, коли троє. їх було багато, але вони ділилися по вулицях.
Де можна було заховати продукти харчування?
Дехто ховав в печі. Якщо було якесь зерно, то закопували, ховали десь по пустих хатах.
А Веремій, навіть, забирав хабалку, бо то був не суп. Він був з води і бараболі. А бараболю ходили збирати на полі суху, поле було вже засіяне. Ходили теж вночі. Бо гонили. Пішли один раз за бараболею. Я, Люба Тютюнник, Маня Сич. І заблудилися. Пішли на вогонь, що виднівся. То було село Вербова. Змокли, бо моросив дощ. Постукали у першу крайню хату. Вийшла жінка, пожаліла і взяла нас до себе переночувати. А в неї була корова. Вона наварила нам якоїсь (уже не пам’ятаю) каші з молоком. Ми трохи висушили одяг і рано вже пішли додому.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Давали. Тим, хто робив на полі (сапав), давали ввечері на коморі по 200 г зерна . Получали до півночі. Тоді вдома мололи і пекли коржі.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники, худобу тощо?
Все! За податки. Податок: 40 кг м’яса! А де ж те м’ясо? Позика. Заставляли підписуватися під позиками. Ходили цілими днями за мною. До ранку стукали в вікна, щоб її підписала. Так і підписала на 300 рублів. Начебто я їх позичила. А тоді так само ходили і видирали в людей гроші. Прийшли якось вночі ізнов гуркотять у вікна. Кажуть: «Юхимо, позику давай». А я кажу: «Де ж ті гроші? Нічого ж немає. Почекайте ще трохи.». Пішла на другий день на базар. Продала дві останні курки і все до копійочки віддала, а в хаті їсти немає нічогісінько
Що таке закон про «П’ять колосків»? Чи ви чули про нього?
Так. І за колоски, і, навіть, за три буряки одна жінка 2 роки в тюрмі відсиділа.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Забороняли. Але люди так і ходили, бо їсти хотілося. Ходили до стирти, смикали солому, трусили, провівали, відбирали зерно. Мололи і пекли коржі. Двох дівчат вбило, бо кусок стирти врвалося, там, де люди багато висмикали.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Сторож, об’єжчики.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
Не хотіли. Заставляли. Виганяли з хатів. Все забирали в колгосп. Хто мав сівалку, молотарку або корову, той вже був куркулем. Була Ксеня Тютюнник. Прийшли вночі , її арештували. Покинула маму лежачу саму в хаті. Повернулася лише через декілька днів. У тата забрали молотарку, січкарню. Але він більше нічим не відрізнявся від інших. Такий самий злидар. А, що мав січкарню і молотарку, то це все його труд. Не був ледачим, тай мав. А худоби так само не було, як і у всіх.
Чи змушували людей іти до колгоспу і як?
Де дінешся? Мусиш іти, бо сам нічого не будеш мати. Все ж забирали.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Ніде! Все одно знайдуть.
В який час ходили забирати в людей зерно, продукти?
Коли хотіли. Люди цілий день на роботі, то вони до ночі їх чекали, щоб позабирати все.
Скільки разів приходили до хати?
Коли задумали, тоді й приходили.
Коли почали люди помирати з голоду?
Уже в 1932 році.
Що було з малими дітьми, чи ними опікувалася держава?
Діти сиділи вдома і пухли з голоду. Шкіра на ногах аж в декого тріскала.
Хто не голодував у селі і чому?
Ніхто нічого не знав. Чи є в когось щось чи немає. А так було видно, що ті, хто забирав, то ті й жили. І дітям своїм щось приносили. Пам’ятаю з тих, хто забирав, тільки Гришку Коржовського, Миколу Кукурудзу, які забрали в людей козу і з’їли її самі.
Хто зумів вижити?
У кого трохи здоров’я було крепше, начальство, розправа була, у кого корова була.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Дуже рідко . Всі ховали.
Які засоби вживали для виживання.?
Ходили збирали торішню гнилу бараболю, буряк, трусили з стирт зерно.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Хто як. Голод робить людей такими, як робить їх золото. Він засліплює їх. Хто помагав, хто ні. Бувало, що батьки їли, ховаючись від дітей.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння? З яких дерев, рослин вживали листя, кору в їжу?
Їли бруньки з дерев, особливо з липи. Бересток листя і кору. Одна дитина маленька смикала бересток, а об’єжчик, її рідний дід, видер і сказав, щоб тікала з відте, дерево засохне, хоч те листя і не вернеш на дерево. Швидше всього собі забрав. їли все, що знаходили на полях, какіш, кульбабу, лободу, дику моркву. За день сапання буряків іноді давали 0, 5 кг сім’я. Шукали в лісі жолуді. їх мололи і тоді їли.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Все, що попадалося. Хто спритніший, той ходив на поля «виливати» сусликів. А моя тітка Тютюнник Оляна, знайшла на горі стару суху свинячу шкіру. Парила її , мила і по кусочку нам варила в супі. Я була круглою сиротою і жила в тітки. Мене вважали за свою і ми все робили, шукали і їли разом. Іноді наймався хтось до пана на роботу. Малих дітей – не брали. Був такий Селезньов. Він наймав людей збирати огірки, мак проривати.
Чи можна було щось купити в місті, чи виміняти?
За що? Нічого ж не було!
Чи був голод у містах?
Не знаю. Може й був. Але, мабуть, не такий як на селі.
Чи знаєте Ви, що таке «Торгсінг»?
Ні.
Скільки людей померло в селі? Чи є такі відомості?
Це в сільські раді треба питати. Хоч, мабуть, і там нічого немає. Бо людей підбирали прямо на вулицях і одразу ж везли на цвинтар, викидали в загальну велику яму. Ніхто геть ні в кого не питав як тих людей звати чи де вони жили. Ішла людина голодна без сил по вулиці, впала, померла і все. Дуже багато дітей!
Чи відомі випадки людоїдства в вашому селі?
Так. На «п’ятирічці» (назва частини села, а на той час колгоспу) жінка з’їла свою дитину. А на «Лисій горі» жив чоловік, який торгував м’ясом. І тітка моєї сусідки Сітковської Наталії, а вона тоді ще була молодою дівчиною, пішла купити. А чоловік жив в одній хаті з ще одною хазяйкою. Вони ділили її пополам. Жили через сіни. І, коли дівчина зайшла до хати, жінка її спитала, чого та прийшла. Коли почула її відповіть, то сказала, щоб та тікала поки жива. Пізніше цей чоловік теж помер прямо на вулиці.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Людей збирали в загальну яму на цвинтарі. Були випадки, коли люди були ще живі, а їх уже підбирали на дорогах, витягали з хати (бо людина уже була напівмертва) ітеж везли до ями, щоб ще раз не їхати.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Платили. За одну людину 1 кілограм зерна.
Чи відомі у вашому селі місця захоронення людей від голоду?
Відомі.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Да.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
За влади – не знаю, а тепер – да.
Чи є у вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Є. До Московського патріархату.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голодомору?
Да.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Да.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Кого тепер знайдеш.