Місце запису: м. Токмак, Токмацький р-н, Запорізька обл.
Дата запису: 25.09.2005
Хто записав: Баглай Катерина, Зіяєв Сергій.
Респондент: Єременко Олексій Михайлович, 1952 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. родина Єременка Олексія Михайловича проживала у місті Сталіно (нині м. Донецьк) Токмацького району Запорізької області.
Родина матері, щоб не померти, поїхала з Токмака в Сталіно (м. Донецьк). Дід працював на шахті, там йому їжу давали. А бабуся з дітьми ходила кругом по шахтах вугілля збирала, а потім продавала чи міняла на макуху чи другі продукти. Хліба не пекли. Юшку якусь чи галушки, ліпеники, чи щось, трави, ягоди всякі з осені їли. Жили на квартирі – чотири сім’ї по чотирьох кутках. Щоб у дітей їжі ніхто не забрав – годували таємно або йшли з дому, ховалися, бо й побить могли…
Коли голод закінчився, вернулися в Токмак.
Родина батька, щоб вижити, продала половину хати – її розібрали на будматеріали. Жили на окраїні міста. Все, що можна було з дому винести – продавали чи міняли на базарі на продукти.
У сусіда батько пухлий лежав. Десь роздобули трохи муки і зварили галушок. Погодували його, а він помер від завороту кишок.
А інші сусіди спаслися. Між двома сараями була непомітна спереду щілина – там і заховали зерно. Ризикували, але вижили всі. Люди добрі були – іноді і чужих (сусідських) дітей погодують.
Про ті страшні часи розповідали дідусі, бабусі своєму внуку, батьки – своєму сину. Ніколи не викидали навіть крихот зі столу – на користь обертали. І намагалися жити запасливо – з мукою, сіллю завжди, з сірниками, милом.
Винною у голоді вважали владу. Якби не підвищені плани заготівлі – голоду не було б. Природа не винна.