Місце запису: с. Андріївка, Бердянський р-н., Запорізька обл.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: Ворона Каріна Олександрівна, Палій Вікторія Василівна.
Респондент: Яценко (Власенко) Ганна Юхимівна, 1918 р. н.
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Андріївка Бердянського району Запорізької області.
Як я вперше побачила голод. Ми жили зажиточно по тим міркам. Понад шляхом у нас стояла клуня. Мати кожен день варила з сухих ягід узвар. Казан з ним ставила в клуню. Батько любив: що робе на улиці, зайде в клуню і вип’є узвару.
А якось до нас, на наш куток, прийшов чийсь хлопчина. Маленький, а худючий – шкура та кості. Заліз до нас в клуню і випив почти весь узвар. А тоді – уже не вийшов, а виліз і … не знаю, може, хотів, щоб йому помогли, може, може щось боліло, може – не знаю… тільки ми виходимо в двір, а біля порогу нашого лежить цей хлопчик. Мертвий. Чий він був, ніхто не знав. Але голод для мене – це цей померший хлопчик. Може, перед смертю йому хотілося до мамочка притулиться, може, кликав її, тільки поруч нікого не було. Не можу на цей узвар дивиться і зараз.
І тільки після смерті цього хлопчика я поняла, куди часто бігала моя мама. Од нас хати через три жила сім’я Яценка Андрія Тимофійовича, у них було 16 дітей. От мама їх і підгодовувала всім, що тільки у нас було. 13 дітей померло, а ось 3 мамі вдалося врятувати. Плакав Андрій Тимофійович: «Японську пройшов, газами травили нас, 3 хрести мав, а діток своїх від голоду не спас. Залишилось трійко: Микита, Ірина, Марія. І то дякувати Богу Власенко Ганні Трохимівні.