- Дата запису: 18 серпня 2020 року;
- Місце запису: село Пустельники Попільнянського району Житомирської області;
- Хто записав: Кравчук Тетяна Володимирівна;
- Респондент: Ярош Любов Григорівна, 8 серпня 1920 р.н., народилася в селі Пустельники Попільнянського району Житомирської області;
- Розшифровка запису: Софія Базько;
Під час Голодомору 1932–1933 років проживала в селі Пустельники Попільнянського району Житомирської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як Вас звати?
Любов Григоровна. Ярош Любов Григорівна.
А скажіть коли Ви народилися?
Двадцятого року восьмого серпня.
А де Ви народилися?
Я в Пустельниках народилася. Село Пустельники туди до Ходоркова (показу в бік рукою). А живу в Ходоркові.
А де Ви проживали в 32-33-му році?
В Пустельниках.
А коли Ви звідти переїхали?
В 48-му. Я пішла замуж в сорок восьмому.
А розкажіть про свою родину, про своїх батьків. Як їх звали, чим вони займалися?
Тата звали Лисенко Григор Маркович. Мама звалася Явдокія Опанасенко Герасимовна. Фамілія Опанасенко, а по-батькові Герасимовна.
А скажіть яке в них було господарство? Було господарство?
Ну, ше до тридцятого року, то було там. Була корова, кури, свині держали, а потом уже як нас командирували в тридцятому році у колгосп, то там забирали од людей. Кури, ні кури ні… корови забирали, шо було туди у колгосп там поробили корівники і туди забирали. А вже тридцять третьому, в тридцять третьому вже у кого була корова забирали в колгосп от там вони вже жили. А в… людей таких шо вже були повмирали, дітей багато померло, ооо і забрали, то пасли корови. То зразу пасли, а потом вже не було пастуха, то стояли в корівниках. То вони здихали ті корови і брали їх і вивозили на корівний цей… кладбище, корівне кладбище було, вивозили туда. А люди приходили просили «дайте нам того м’яса» ніііі, такі ж були якісь бредні люди тоді ті старі. Не дали нікому. Обілляли таке ріденьке було, кривонім звався. Так обілляли цю корову (показує рукою) тако обілляли і пішли. А ці люди і ріжуть ці куски. Знімали шкуру, бо треба було шкура, а була корова знята з шкури. Понабирали того м’яса та й варили та померли от того м’яса. А в мене був старший брат Михалко. Та й каже: «тату, пішли б ви принесли того кусочок м’яса», а він каже: «нє діти я вам не принесу, а лутше будемо їсти липу. Знаєте, шо за липа? І кропива. Такаво (показує) росте кропива. І листя те обривали, сушили тако терли на порошок у було трошки там в колгоспі тато пішли виписали муки. І туди в ту кропиву намішаємо і такі блінчики пекли, і таке ми їли. Шо ми їли… Вода і та кропива. Але якось вижило нас трьох та не трьох, а п’ятох. (Перераховує на пальцях) Тато, мама, і брат Микола, і я, і брат Василь – це ми вижили. А ті в мене були ше старший брат Михалко, то він помер і Оля 29-го року, то тоже померла їй було чотири роки якраз у жнива. Якраз у червні, чи тако у липні повмирали вони. Та й це таке було (хитає головою).
А скажіть батько добровільно в колгосп пішов? Батько Ваш добровільно в колгосп пішов? Сам захотів в колгосп чи його може поставили?
Я не знаю… Батько робив в колгоспі і мама робила, а мені було тринадцять років було як голод був. А потом вже стало п’ятнадцять і я вже пішла в поле бараки сапать.
А скажіть у Вас в селі розкуркулювали людей?
Ну да, ну да… забирали, хто багатий, то висилали десь, а хто бідні, то оставалися тут у селі.
А багатий, то це як? Шо він робить?
Як?
Багата людина, то це яка, шо в неї було таке, шо в інших не було?
Я вже не почула (сміється і поправляє хустину)
Яка це багата людина? От Ви кажете якщо багата, то висилали, то яка це багата?
Ну… ну, як багата шо ше було там якась корівчина не забрали, то це вже читають багата… це була багата. А як бідний, то нема нічого, нічого нема (розводить руками), то це бідний. А тепер вже добре жить та нема куда. То це вам таке.
А от Ви каже шо батько в колгосп корову завіз, а Ви пам’ятаєте як це було?
Шось я не почула добре.
Кажу ви казали, шо батько в колгосп завіз корову, яка в вас була. А Ви пам’ятаєте як це було?
Він сам не завів, а приходили такі шо забирали у колгосп.
А хто ці люди були Ви знаєте?
Ну вже вони вмирали. Там був Слободянюк Петро, Старовой Іван, там голови були, бригадір був. Голова був Старовой, а бригадір Слободянюк Петро. Так в нас багато було… наше село було маленьке, то мало було начальства. А в сільраді була женщіна – Некрут Домка. Вже їх нема нікого, ніде нема нікого, таке…
А як до них люди ставилися в селі?
До людей?
До цього, шо Ви кажете начальство було, то як до них люди ставилися? До цих, шо по хатах ходили?
Це другі ходили, ті не ходили шо було начальство наше, а другі ходили люди. Ці приказували, тобі прикажуть йди до теї, теї, забирай, шо є забирайте… оце було. Оце таке вам. Шо я більш помню.
А були у Вас в селі куркулі?
Куркулі? (посміхається) Таких коркулів не було у нашому селі. У нашому селі не було коркулів. «На хаті один куй і той каже що куркуль» А тепер багаті… а тоді не було, не дуже багаті люди були. Отаке воно було. Шо ше більше сказати?
Розкажіть за брата свого Михалка, як він колоски збирав?
Аааа, то він ходив у друге село – Яроповичі. Ходив бараків узять, натерти та зробить якийсь кампот чи чай, чи шо, а його там зловили та й побили його… Прийшов батько та й каже «ви оддайте мені дитину», а вони кажуть «не дамо, дайте пів пуда… всім кілограм муки, топіру ми вам дамо дитину». Батько йде в колгосп, голові каже «випишіть», він виписав… то він за цю муку та й поніс туди в село. Забрав цього сина він пожив дві неділі та й помер. От. Та й це таке. Він не ходив пашню брать, а він ходив барака хотів узять.
А скажіть Ви чули про «закон про п’ять колосків»?
Судили. Тоді судили як брали. А я була мала і брат мій Василь… а в нас так через річку, така невеличка річка, і туди так була (показує) була пшениця, це було жнива. Ми пішли з ним нарвать пшениці. Нарвали тих колосочків у торбиночку і несли, а там був цей – об`єжчик, а він десь був дальше, але він нас побачив і пришов… ми вже прийшли додому висипали ті колоски на піч шоб сохли. Та він побачив, шо ми понесли, та й приходить. А решето стояло на печі… він у те решето позбирав колосочки, усі визбирав-визбирав і забрав з тим решетом до себе додому. А нам… Ми плакали, просили його «нашо ти береш». Я кажу «ми пішли – хочемо їсти, шоб якогось супу мама зварили». А він забрав та й не оддали. Пішов. Пішов він же уже тоже… Та немає, а я ше покамісь живу.
А чи були в селі такі люди, які не голодували?
Таких не було, шоб не голодували. Всі голодували в нашому селі.
А бригадири, голова колгоспу?
Голод був. Не було картоплі на городах, не було на полі вже садили шоб було у тому… а на городах у людей не було. Ми пока розвели тієї картоплі з лушпайок розводили, не так як тепер садимо велику картоплю… а таку обереш, а там є ті паросточки, з тих паросточків вирощували картоплю.
А скажіть, от бригадири ті хто були, голова колгоспу вони теж голодували? Теж в них не було шо їсти?
Не так добре, не так, а їх потрошку шось було. Но я ж не знаю мені тринадцять років, шо ж там було у кого… я ж не знаю… чи була там у їх на городі картопля, чи не була. Но казали шо в їх була. Вже потом розказували, потом розказували, шо в їх потрошку була. А у нас геть город був пустий, зілля росло… оце таке було.
А потом це коли? Потом хто це говорив? Хто говорив шо в них було? Ну Ви кажете, шо потом розказували, а коли це потом, коли почали говорити?
Ну в тридцять четвертому, в тридцять четвертому уже голод не був, а вже потом казали, шо те розвело того, те потрошку, те… розводили картоплі, баряку, ну шо було вже все. В тридцять четвертому це було. А так в тридцять третьому мало було.
А чи були такі люди, які не вступили до колгоспу?
Вступали. Заставляли шоб вони йшли в колгосп.
А в колгосп людям шось платили?
Ну шо там платили, таке платили аби казать шо шось там давали… по трошу шось давали, хто вижив
А що давали їжу, чи може якусь платню давали?
Пашню давали, пашню. Пшеницю давали, муку давали нам шоб була. А вже в тридцять четвертому году люди потроху потроху стали розживаться.
А люди допомагали один одному, сусід сусідові, родич родичеві?
Як вони могли помагать як у кожного мало було. Ніхто нікому не помагав.
А ховали їжу?
А як ховали…. Тепер ж ховають в трунах, а тоді викопали яму… в чому було та привезли на якійсь підводі… туди закидали без нічого та й все. Дітей маленьких брали на ліжках, на землі, на печі, ходили по хатах і збирали дітей мертвих і кидали так в яму. А ото тоже брата мого і сестричу… так заніс в чому були, занесли та в яму кинули та й все. А потом уже каже «ой шоб мені ж хтось сказав, шо я свою дитину закопав голу…» і плаче. А так позакопували і все.
А скажіть це була якась окрема яма чи це було на кладовищі?
Викопували для кожного. Отут викопали, отак шоб підряд копали і закопували шоб не засмерджувалися у хаті.
А хто викопував ці ями?
Кожний свої.
А Ви кажете, шо ходили по хатах і дітей малих збирали, то хто це робив?
Мій тато ходив. Сказав бригадір, шо ідіть ходіть по хатах «де діти померші – забирайте і везіть». То він привіз по п’ять-шість дітей і усіх в одну яму кинули. І так щодня. Вже вимерлі малі, а старі осталися, то вже ходили в колгосп на роботу, то вже там варили у колгоспі нам їжу… і давали по мисочці якогось супу нам. Наїмося… годували нас так у колгоспі.
А батькові шось платили за це шо він ходив дітей збирав?
Ніхто нічого не давав. Ніхто нікому нічого не давав.
А можна було обміняти якісь речі на продукти?
Не було в нас такого. Не помню. Не знаю такого.
А скажіть що були із дітьми у яких батьки померли з голоду?
І діти ж померли, нє тілько батьки.
А якщо сироти залишалися?
Не було у нас сиротів.
А куди дівали батьки своїх дітей як ішли до колгоспу?
У хаті оставляли.
Самих?
Ну да, не було ж н садів, ні чого. Гуляли вони там собі вдома. А тоді ж було не так як тепер дітей по одному, а шість-сім. І по десять було дітей. То пооставалося по одному, по двох, а то повмирали.
Це таке… був такий голод нам.
Скажіть, а Ви пам’ятаєте імена тих людей, що повмирали з голоду? Прізвище може?
Щось я забула, не помню вже як це воно було. Не скажу, не скажу…
А може сусідів Ваших прізвище? Сусіди всі живі залишилися?
Декотрі брали дітей на поде з собою, шоб не запалили ні хати, нічого. Таке було…
Скажіть, а Ви в школу ходили?
Нє. Починали, ось починала я в школу ходити… оце з осені вересень походжу, як уже сніг упав я уже не йду, бо не було у шо взуться, то я не ходила. До трьох класів так походила, трошки повчилася. Мама просить «хоть навчися свою фамілію написать», а вони були не грамотні – батьки. То я вже навчилася трохи розписатися, писала, задачки… арифметика в мене була погана, а так я нічо…
А це Ви три класи в яком році закінчили?
В якому? Пощатать тре.
А в якому в перший клас пішли?
в якому?… перший трошки походила, другий, третій та й вже перестала. Не ходила та не вчилася вже.
А в яком році це було не пам’ятаєте? Стільки років Вам було?
Сім років було, як пішла в перший клас
Це Ви до тридцятого походили і перестали?
Да.
А чи не чули Ви щоб в селі люди не хотіли нічого віддавати до колгоспу і протестували?Нападали може на когось, зброю брали до рук?
Не знаю, не знаю таке.
А багато людей в селі померла?
Да, чимало…
А стільки людей приблизно?
Душ сто померло, сто душ. У нас село невеличке. Душ сто померло в тридцять третьому.
А бачили на вулиці людей померлих?
У нас на вулиці ніхто не вмирав. У нашому селі не вмирали на улицях. У нас по хатах.
А ходили чужі люди з інших сіл по хатах, просили їсти?
У нас не було в селі, не приходили до нас.
А пухли люди?
Да, пухли.
А Ви бачили?
Я сама опухляна була, ноги пухляні були, руки. Я сама лежала на дворі, думала шо вмру, але ожила. Та й живу досіх пор.
А Ви казали, шо Ваш братик і сестричка померли…
Ви бачили? Вони маленькі були?
Сестричці було штири роки, а братові вісімнадцять. Він самий старший – шиснадцятого году Михалко. Брат шиснадцятого, потом другий брат Антон сімнадцятого, я Любов Григоровна двадцятого, потом Антон, потом Василь двадцять п’ятого, потом Оля двадцять дев’ятого. Їх года неправильно сказала…
А скажіть можна було виїхати з села?
Куди? Чим? Не було ж чим виїджати. Поїзда ж тоді не було у нас, не було ж тієї путі, шоб поїзд ходив і було десь їхати. Ніхто нікуди не виїжджав усі сиділи по містам.
А пішки не тікали, не шли нікуди?
Нє.
А чули щось про «Торгсін»? «Торгсін»?
…
А про чорну дошку?
Не помню. Все не заповнила.
А жорна у Вас були?
Да, жорна були.
А можна було щось молоти на них?
Даааа.
Дозволи?
Дааа.
Не забирали жорна в роки Голодомору?
Нє, не забрали. Були жорна у нас, були. Такі два камінці, один з під поду, один зверху. І тут така палка. І так крутили. Була така дірка і сипалося зерно, і крутилася мука, сипала так… Миску поставили і в миску мололи.
А чому був голод?
А хто знає чому він був. Хтось зробив таке шоб був голод.
А хто зробив? Люди не говори про це ніколи?
Не знаю, хто зробив його. Не знаю діти. Не знаю, хто його зробив це й голод нам.
А це було природнє явище чи штучне?
Шо?….
Природньо це було, чи шучно?
Прирьодньо… паш була на полі, а нам не давали… та й голодували.
А можна було вже потім говорити, що був голод?
Не мона було нічого казати. Всі мовчали.
Боялися?
Ну да. Шоб не забрали в тюрму. А тоді забирали в тюрму. Скажеш шось таке… а було вже шо їден чоловік сказав «шоб це Сталін такі штани носив» в його були грязні штани. Каже «шоб це Сталін носив такі штани». На другий день прийшли забрали його і десять років отсидів. Тоді ніхто… німі були люди.
А церква в селі була?
У нас нема в другому селі була.
А ходили до церкви?
А хто тоді ходив, люди щитай мертві тоді жили… там ноги попухли, в того руки, того те, а в того сили нема. Церква стояла пуста в Ходорці. Там де я зараз живу.
А паску пекли під час Голодомору?
Га?
Паску пекли під час Голодомору?
Із чого?
Святили?
З кропиви? З кропиви паску пекти… не було ніякої паски, ніяких яєць.
В.О. Ніяких свят, нічого не було?
Га?
В.О. Коли був голод ніяких свят, нічого не було? Про це навіть не думали, да?
А робили сусіди доноси на своїх односельчан? Говорили, що в того щось є і потім до нього приходили?
Ні. Ні, нє, не було.
А скажіть, Ви пам’ятаєте ці люди шо робили обшуки, то потім на їхні сім`ї вже ображалися люди?
Нє.
В.О. Не звинувачували, що це через них голодували?
Ніхто, ні.
Всі розуміли, що їх заставили?
Да-да, да таке.
А пам’ятаєте після війни вже голод був?
Нє. Був ше в сороку сьомому, но тоді не страшний. Тоді трошки там якось, не доходило зерно, не доходило того, а потом уже стало добре і до сіх пор.
А скажіть, у Вас залишилися якісь речі тридцятих років? Речі Ваших батьків, ваші дитячі? Фотографії Ваших батьків?
У мене вдома є батько, мати. Хфотографія з батька є, з матері. Ше колись вони хфотографірувалися. У селі у мене в Ходоркові, де я живу.
Скриня, да є?
Нема скрині, сундучок у мене такий маленький, сундучок. Скринів немає, тепер шхафи ціво, стєнки… таке
Зрозуміло.
Скажіть, можливо ще якісь спогади у Вас є, особисті історії з того часу? Шо ми не спитали. Можливо ще щось хочете нам розповісти про тридцяті, про голод 32-33-го? Може пам’ятаєте чи ходили десь з іншими дітьми на вулиці гратися?
Не ходили діти нікуди гратися. Ми нікуди не ходили ми сиділи подамам.
А чого сиділи? Не пускали Вас?
Малі були, то куди нас будуть пускать в тридцять третьому. В тридцять другому скільки мені було – дванадцять років.
То вже доросла були в дванадцять років.
Малі були, то тепер вже… А тоді ніхто нікуди не ходив, нічого не робив. Отаке було.
А в якому році заснували колгосп?
В тридцятому.
В тридцятому?
Да, в тридцятому році.
Добре. Дуже дякуємо Вам велике, що розповіли.
Оператори: Михайло Шелест та Олег Сологуб
Фотограф: Валентин Кузан