Місце запису: с. Вороньки, Чорнухинський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 19.09.2009 р.
Хто записав: пошукова група «Світоч» Лубенської ЗОШ І-ІІІ ст. Керівники Донець Валентина Володимирівна, Сергієнко Тетяна Григорівна.
Респондент: Яресько Іван Федорович, 1925 р.н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживав в селі Вороньки Чорнухинсього району Полтавської області.
Жили ми бідно з матір’ю і старшою сестрою. Худоби не мали. Жити було тяжко. Збиралися комсомольці і ходили по хатах. Заходять у хату і скрізь лазять, витрушують все з горщиків, забирають. На полі запам’ятались кагати з торішньою картоплею, вона погнила, крохмаль залишився і люди, в ній рилися і їли ту картоплю. Такий був страшний голод! Мені тоді було 8 год. Пам’ятаю, як в погребі, викопаному в землі, за деревними сохами знайшов зо два десятки картоплин. І як же ми тоді поїли ту картопельку!
Їсти не було чого. Їли листя і цвіт червоної акації – це був такий делікатес. І білу їли. Недалеко від нас був двір з колгоспним погребом. Вночі люди туди ходили і загостреними палицями дотавали собі картоплю. Люди мерли, дохли голодною смертю. Комсомольці, які ходили по хатам, людей не займали, забирали харчі, збирали і звозили мертвих людей на кладовищі або складали в ями. При будівництві хати батька завалило землею.
Мати ходила на роботу на тік, ідучи додому перевіряли, витрушували кармани. Ходили на поля збирать колоски, додому не можна було нічого взяти, якщо ловили, то людей засуджували. Колоски краще пририють, а людям збирати не давали. Перед жнивами рвали недозрілі колоски жита і варили. Якщо хто багато з’їв – помирав, бо був дуже голодний.