- Місце запису: село Бурти, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2005 рік;
- Хто записав:Дзененко Ольга Петрівна;
- Респондент: Волощенко Параска Тимюфіївна;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Бурти, Кагарлицького району, Київської області.
Це лихо забути не можна. Пам’ятаю був голод, люди мерли, я пухла ходила, але не вмерла. Урожай був, але його в людей забирали. Документів ніхто не показував, ніхто не знав, що це за люди, але в народі їх звіти „Червоною мітлою”. Люди казали, що була в них і зброя, але я не бачила. Всі люди ховали в кого було що ховати, але все приховане шукали скрізь : у ямах, на горищах, на гної. Хто шукав, я не знаю. Хто приходив не знаю, не помню, але ходили по-двоє, троє. Ходили і чужі, і свої. Ховали залишки хліба повсюди прикопували у ями, в припічки ховали, в гній закопували. Ті, хто працював в колгоспі, потроху давали, борошна, шматок кукурудзяного хліба був як празник, юшку, в якій була пошти сама вода. Коли голодні люди йшли збирать колосочки, то людей гонили, били, бо був закон про колоски за яким не дозволяли, а як підеш назбираєш, то судили. Шукали та збирали торішню гнилу картоплю, буряки і це їли. Поля охороняли, і солому, і комори. Хто охороняв не помню. Хто хотів іти в колгосп, той ішов, а хто не хотів того називали „ враг народу” і висиляли. Люди ховали свою скотину обкладали куликами, соломою, щоб не ворушилось. Забирали і ходили вдень багато раз. Ходили поки не оддадуть, а як не оддають, то забирали нахально. Весною 1932-го року почали помирать люди. Мерли з голоду, ніхто не опікувався ними. Голодували всі, тільки по-разному. Хто їздив мінять продукти на одежу, той голодував менше. Ті, хто возили мінять тряпки на зерно, хто ходили на роботу, в кого була корова, той пив молоко. Варили кашу і якось перебували голод. Щоб ділитися то ніхто не хотів ділитися, але свої один одному помагали чим могли. Їздили в Білорусію, Росію: міняли одяг, рушники, спідниці, сорочки, міняли все на хліб, зерно, різні продукти. Батько мій їздив. Їли цвітки з гречки товкли, жарили млинці, як наїлись і зразу попухли, пекло всередині вогнем. Збирали лободу, спориш, варили з них борщ. Листя з всих дерев варили, пили . Одного разу я це добре запомнила, як чорногуза вбили, батько вбив, дід Матвій, але його не їли, сильно смердів. Ховрашків ловили в полі. Горобців їли, добрі були, з них варили. У місті можна було мінять на одежу. Був голод і у містах. Більше осталось живих, як померло. Мерли від хвороб і голоду. Помию і випадки коли люди їли людей було й таке, що поїли дітей, одні на все село. Батько з матір’ю поїли дітей. Чоловік умер, а жінка хотіла ще й сусідку в погреб зіпхнуть, але та побачила там людське м’ясо і втекла. Людей на кладовище возили підводою, кидали на підводу як собак. В колгоспі визначали по наряду хто буде збирати мертвих і копать яму. За це ніхто не платив, посилали по наряду. Ховали на новому кладовищі, де пам’ятник голодомору. Поминають на „Проводи”, поминають у церкві та батюшка поминає усіх у церкві. Є спеціальні панахиди за померлих від голоду , погиблих на війні. Церква нова. Відноситься до московського патріархату. На цвинтарі є пам’ятник померлим в голодовку. Розповіла усе, що знала і дітям , і онукам , а зараз мало що помню. Не дай Бог знов пережити. А хіба ми знаємо. Сталін винен, що Росія не поділилась хлібом. Влада винна, що людям не дали хліба, а що було у людей забрали.