Місце запису: с. Мала Білозерка, Василівський р-н., Запорізька обл.
Дата запису: 12.08.2005 р.
Хто записав: Чулісова Клавдія Олексіївна.
Респондент: Волкова Клавдія Федорівна, 1918 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мала Білозерка Василівського району Запорізької області.
Голод я пам’ятаю, знаю добре ці події. Я вважаю, що в голоді 1932-1933 років винна влада, яка не змогла захистити своїх громадян.
У нас сім’я була невеликою, батько, мати, я і моя сестра. Ніхто від голоду у нашій сім’ї не помер. Забирати хліб приходили уповноважені сільради, по кілька разів уночі, настійливо вимагаючи „Віддайте, хліб!” Документів вони не показували, бо їх всіх знали в лице. Навіть нас, школярів, організовували разом з піонервожатою ходити по дворах, щоб ми кричали голосно: ’’Віддай державі хліб, віддай державі хліб!” Пам’ятаю, прийшли до Потоцького Якова Васильовича, а він божився, що хліба ніде в нього немає. Щоб забирали речі не пам’ятаю, але харчі точно. Хто збирав хліб, мали при собі залізні піки, якими штрикали стіни, підлогу, під вікнами, підпіччя, там, де земля була нижче, ніж будь-де. В колгосп йшли люди неохоче. У нас господарство було невелике: кінь, віл, корова. Все віддали в колгосп, називався він імені Чапаева. Людей, які не були охоплені колгоспами було мало, всі боялися висилки, арештів. Колгоспні комори охороняли комуністи, комсомольці, активісти (Макаров, при німцях був розстріляний). Люди почали вмирати вже навесні. Зі мною був випадок. Я йшла по стежці біля бувшої „Сільгосптехніки”, це місце раніше називалося „ярмарище”, там лежав і помирав від голоду опухлий дядько Ребро Петро. Я позвала сусідів, і вони забрали його. Невдовзі померла і жінка Настя, залишилося четверо дітей. Ховали людей без труни, самі жителі.
Їли взимку буряк, його квасили у бочках, картоплю, курай підмішували. Лободяники вже їли навесні. Ми допомагали ще й сусідам, в нас було багато кислого буряка, і мама ділилася з сусідами. Часто вони кликали маму: ’’Маріє, дай буряка”. Я 23 роки працювала у сфері культури, була завідуючою сільського Будинку культури, 12 років працювала у Малобілозерській сільради, але ніде в записах чи свідченнях не зустрічала записів про кількість померлих від голоду в селі. Ми в сім’ї поминаємо померлих, в тому числі і під час голоду, я розповідаю про ці події своїм онукам, правнукам.