Місце запису: с. Томашпіль, Томашпільський р-н, Вінницька обл.;
Дата запису: невідомо.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Вінницький Олександр Матвійович, 1924 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Томашпіль Томашпільського району Вінницької області.
У той страшний рік (1932) я кінчав другу групу. Такий тоді час сутужний був. Не кожен з моїх однокласників мав зошит і ручку. Чорнило робили з бузини. Я з хлопцями ходив до лісу, рвали бузину, товкли, добавляли сажі і виходило таке чорнило. Це вам зараз добре, а шоб у нас тоді таке було…я б знаєш як учився…О! Та в мене десь ще баночка була-осьо, дивися. Сидів я за партою з Ганею. У мене був зшиток, батько з газет зробив, а вона писала на книжках. Завідувала мені бо батьки мої живі були та ми хоть мали шо поїсти (батько працював лікарем), а їй їжу приносила баба Секлета, жмутик гички чи ще щось таке та й патрала бурду – давала її Гані і мамі та тая вже не хтіла..та звикли ми до людської смерті якось збайдужіли. Згадую теє та й сльози ня навертають. Маму мою Іванелло (бригадир) кожен день на “панщину ” гнав хоть ледве шла. Так отот виміняв я у неї книжки на цей зшиток. Зараз бережу їх як зіницю ока бо на дожила Ганя до слідуючого року … і вона в “глиняну хату” пішла. Вечорами хлопці старші йшли за листям чи левурдою, я ж був ще малий хату крив , зробив прослойку з немолотого гороху та квасолі, так ото мама розвідала і їла. Тим і спасалася. В 1938 переїхала до сестри у Вінницю, тут працювала на заводі. Коли почалась війна – нас всіх забрав тітчин чоловік у Тбілісі. Я там вивчився , працював, а 60-их вирішив повернутись додому на Вінничину. Їздив у наше село. Там, навіть, хати не залишилось, а в самому селі нові люди—ніхто про нашу сімʼю не памʼята. То поїхав я у Вінницю. Працював учителем. От і досі тут живу. Жалію, що так вийшло, що життя таке….