Місце запису: с. Лугова, Іллінецький р-н, Вінницька обл.
Дата запису: 21.07.2002 р.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Вернигора Микола Андрійович, 1920 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав у селі Лугова Іллінецького району, Вінницької області.
Розкажіть будь ласка як Ви пережили голод?
Сім’я в нас була, як тепер кажуть багатодітна. Нас (дітей) було четверо, та ще батьки. Троє братів було старше од мене, Антон і Василь робили в колгоспі. Я з Іваном сиділи вдома, пасли свиней і гусей. В 1932 р після того, як пройшла ревізія по селу. До нас прийшли енкаведисти з добровольцями й забрали коней. На другий день приїхали ті самі добровольці й забрали хліб. Хліб весь не забрали, бо батько сушив зерно на горі старої хати. Те зерно нам добре помогло, з нього частину ми навіть поїли на другий рік. Під час голодовки в нас була корова, пили молоко, варили баланду з товчи з зерна. Хліба було мало ділили те, що приносили брати і батько. Щось ще заробляла мати. Вона доїла корів в колгоспі. Вобщем сяк-так пережили ми голодовку. Навіть не знаю чи взагалі в нас на кутку хтось помер від голоду. Там де Юрій жили (кінець вулиці), там по-моєму померла багатодітна сім’я, бо помню дітей в них було з десятка. А може вони кудись переїхали, навіть не скажу. Їли люди тоді все, що їсти можна було. Повиїдали всіх собак, котів. У мене був маленький цуцик, так я його два роки в хаті протримав. Я з братами ловив в річці рибу, ставка тоді ще в село не було. Скільки тоді тої риби не ловили все одно всю не виловили. Восени рвали фрукти. Всі дички пообносили. Навесно їли тоже все, що зазеленіло. Зелений борщ я досі пори не можу їсти. А в основному прожили і не лише тоді було так з харчами сутужно. Після війни тоже не дуже то добре жити було. Я коли повернувся з фронту часто з друзями згадували наше босе і голодне дитинство.