Місце запису: м. Черкаси.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Вакуленко Лідія Іванівна, 1929 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в Черкасах.
У 1933 році мені було 4 роки. Я сиділа, пам’ятаю, на грубці у хаті і чекала, коли приїде батько і привезе хліба. Дітей було п’ятеро, мама не працювала. Батько розвозив хліб у магазини. Сім’я не пухла, виручали крихти, що їх батько змітав з підстилки, на якій лежав хліб. Часто це була ціла форма крихіт. А люди голодували. До літа зовсім погано, а літом бур’ян їли, зелені раділи, об’їдали все. У нас були сусіди, Озеран прізвище, а по вуличному на них казали Чапи. То вони перетворились у кашеварів. У них була велика сім’я, то вони і собі заробляли, і людей підтримували. Крупу купляли на базарі. Варили з неї суп і носили, а точніше возили, у них був возик. Возили на візку, а суп був у діжі. По 2-3 рази на день справлялись на базар з’їздити.
Голодно було і в 1947 році. Я вже в школу 5-ту ходила. Тоді, нас, учнів, підтримували і вчителі, і заучі, і директор. Моя вчителька Ткаченко Олена Іларіонівна ділилась своїм пайком і її чоловік – директор школи – Ткаченко Іван Терентійович, Римаренко Людмила Михайлівна і її чоловіка, що був директором до Ткаченка. Вони жили при школі, знали всіх учнів добре, жаліли малих, своїм пайком ділись.