Місце запису: с. Ковалівка, Сватівський р-н., Луганська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Тулендіна Катерина Петрівна, 13.07.1922 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Ковалівка Сватівського району Луганської області.
1932-1933 рр. Катерина Петрівна пам’ятає смутно. По її словам вони були дітьми і батьки забороняли їм десь ходити, тому всі діти сиділи на печі в хаті. Так і тяглися сумні, голодні і холодні дні, місяці.
В селі були дитячі яслі, до яких відвели сестричку Катерини Петрівни та два хлопчики: Несмачний та Середа. Батьки ходили працювати в колгосп, іноді дітки бігали збирати колоски у полі, якщо дозволяла влада. Люди що крали, були суворо наказані, було таке що і судили. Поля у 1946 році охороняв об’їзчик Папін, він їздив на конях, не раз смужки батога прикрашали тіла людей хто хотів потайки вхопити зернят у потаємну торбину. Колгоспні комори охороняв вдень кладовщик, а вночі сторож. Людям які робили в колгоспі допомагали давали коня і сіялку для обробки землі. Люди допомагали один одному чим могли, ділилися останнім між собою.
Їли на той час з рослин щавель, лопуцьки з трави. Ягоди вживали всі які були їстівними, коріння не їли. Обдирали кору з дуба, товкли, мішали з щавлем і пекли на печі ліпники. Їли горобців, варили їх потім і жарили.
В ті роки Катерина Петрівна працювала в школі прибиральницею, робила все і вугіль носила і дрова рубала хоч і молода була. «Ось так ішло життя, так загартовувався наш характер», – говорить Катерина Петрівна. Грошей не було, ходили міняли одежу в місто, доки нашу хату не обікрали, але ми виробили «імунітет на подолання труднощів».
«Ви молоде покоління, повинні знати і пам’ятати важкі часи рідного села, про лихо, про лихо якого б могло і не бути», – говорить старенька Катерина Петрівна витирая сльози з очей , які самі потекли від гірких спогадів тих років.