Місце запису: с. Новоказанкувате, Чернігівський р-н, Запорізька обл.
Дата запису: 17.10.2005 р.
Хто записав: Дяченко У. В.
Респондент: Цибуля Євдокія Петрівна, 1918 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Новоказанкувате (стара назва до 1931 року – Казанкувате) Чернігівського району Запорізької області.
Я майже нічого не помню. Після того, як повмирали мої два сини, а померли вони в один рік, я все й забула.
Почали голодувать, бо Сталін наказав вивезти зерно, та й ще було багато нехороших людей. У наших декого заставляли ходить по дворах і забирать все їстівне. Було й таке, що жінка сьому дитину тільки народила, а тут приїхали і забрали послідній горщик із зерном. Врожай зібрали непоганий, просто весь хліб викачували, ні зернинки не оставляли. Було у нас два діда, які сторожували на току, я не помню як вже їх звали. Так один взяв карман зерна, грам 300, а другий ще менше. Так їх за це засудили. По дворах ходили чужі і свої. Ніхто ніяких документів не показував, та ніхто й не питав. Люди майже не боронилися, навіть зараз хто буде опиратися? По дворах ходили кому скільки заманеться. Прийдуть, викачають увесь хліб (зітхає). Цілком машинами вивозили зерно. Все повикачували з району гади.
У нас колхоз був маленьким: Казанка – “Пробудження”, Семенівка – “Хвиля колективізації”, так поля ніхто і не охороняв.
А тік охраняли комсомольці. Якщо хтось украде, то наші же і здавали.
Пухли люди з голоду, колхозників підгодовували, щоб було кому робить, дітей годували, хто в ясли ходив. Щоб люди людей їли – я такого не чула в нашому селі.
Забула я, дітки, майже все забула. Ніхто про померлих в голод крім нас не памʼятає. Вже й багатьох могилок немає.