Місце запису: м. Токмак, Токмацький р-н, Запорізька обл.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: Котов Роман, Синиця Світлана
Респондент: Товкач Зоя Василівна, 1924 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у місті Токмак Токмацького району Запорізької області.
В липні мені виповниться 79 років. Отже, під час другого за роки Радянської влади Голодомору мені було десять років. Дітей тоді у сім’ях виховувалось багато. Батьки недоїдали і народжували нас слабкими. В нашій сім’ї росло шестеро дітей. У нас і до голоду, як кажуть, прісно. А голод 33-го згадувати сумно і боляче. Майже в кожній сім’ї поселилася біда. Активісти ходили по хатах і забирали все їстівне для голодуючих Ленінграда. Та не все туди потрапляло. Багато перепадало тим же активістам. Вони не бідували…
…Померла голодною смертю батькова сестра Катерина. Злягла і наша найменшенька, найслабкіша – п’ятирічна Галинка. Попухли рученьки і ніженьки. Дуже хлібця просила. Ходити вже не могла, а тільки тата просила: «Віднесіть мене до вишні. Я хоч ягідку зірву». Померла наша «ягідка». Віднесли в рядні через дорогу на Пушкінське кладовище та й поховали.
Голодували всі наші сусіди. Багато хто збирав траву ласкавцю, товкли на «борошно» її зернятка і їли. А вона ж отруйна. Помирали. Ловили собак, котів. Але то вже розкіш була. На всіх не вистачало.
Мама міняла мої платтячка на їжу. «Платтячка в тебе ще будуть, – говорила, – а як тебе не стане…» І плакала. Царство їй небесне. Лежить у сирій землі. Прожила дуже тяжке життя. Батьки її (мої дідусь і бабуся) рано померли. Братиків і сестричок виховувати довелося моїй мамі, бо була найстаршою…
…Пам’ятаю як розкуркулювали людей. Які ж вони вороги були?! Роботящі, толкові. А їх за те, що вони своїми мозолями нажили добро, садили на санки і везли на Соловки. А вони помирали, особливо діти. Губили по дорозі своїх діточок у сирих, могилах. Померлих складали у яму, а з ними й тих, хто вже часував і був приречений. Це зараз навіть неможливо уявити: кидати ще живих дітей у могилах!