- Місце запису: село Вільховець Звенигородський район Черкаська область;
- Дата запису: 14 липня 2002 року;
- Хто записав: невідомо;
- Респондент: Томіленко Олена Михайлівна, 1940 р.н., народилася в селі Вільховець Звенигородського району Черкаської області.
Під час масового штучного голоду 1946-1947 років проживала в селі Вільховець Звенигородського району Черкаської області.
(при розшифровці матеріалу з диктофону, збережено мову респондента)
Я сама, конєшно, мало помню, але шось розказати можу. Ми жили тоді з матір`ю вдвох в селі Вільховець. Батька не було, він ше на войні загинув. Нам було дуже сутужно, але в нас хата стояла зразу коло лісу. Ліс дуж здоровий тоді був, не те, шо щас. Там ше в войну партізани ховались. Война нас дуже зацепила. В нас біля хати ше два танка стояло, то люди їх геть розібрали. А в лісі було багато грибів всяких ягод. Моя мати добре знала, шо можна їсти, а шо нє. То ми ото бувало, як підем на цілий день, особінно літом, то й назбираєм шось поїсти. Моя мати всігда людям помагала, особінно дітям. Сама, бувало, не доїсть, а людям одасть. Голодували сильно, бо забирали навіть послєдні зернинки разом з мусором. В нас була коза, але ми її не зарізали, бо вона давала непогане молоко і, в принципі, благодаря тій козі, ми й вижили. В селі страшне, що робилось: і людей їли і красти було обичним явлєнієм. Власті на це все закривали глаза, казали, шо ми самі в всьому винуваті. Хоча ми й самі не знали – в чому ж це ми винні. Діти й взрослі ходили по селу як прівідєнія: одні кістки стирчали. Більша половина населення вимерла. Особєнно жалко було дітей, вони ж так нічого в цьому житті й не побачили…