Місце запису: с. Погреби, Тетіївський р-н, Київська обл.
Дата запису: 04.09.2005 р.
Хто записав: Чалова Діна Петрівна
Респондент: Ткачук Марія Калістратівна, 28.03.1927 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Ткачук Марія Калістратівна, проживала у селі Погреби Тетіївського району Київської області.
Про Голодомор дещо сама помню, і батьки розповідали. Жити було тяжко. Здавалося, що було зроблено спеціально. Були ж врожаї, і садили, і сіяли, збирали, а куди його відвозили, забирали – ніхто не знає. Однієї ночі хтось почав бити у двері. Запалили лампу і коли відкрили хату, то прийшло декілька чоловік до хати з ружами (гвинтівками) і сказали, щоб здавали зерно, крупи, муку. Але такого в нас не було і вони взяли забрали кожуха, яким ми вкривались. Заставляли ходити на роботу. Нас дітей посилали збирати колоски на поле. За нами постійно ходив наглядач і дивився, щоб ми не ховали зерна, колосків. А якщо бачив, що хтось брав, то сильно бив нагайкою. Їсти на роботі не давали. Дома хазяйства не було ніякого. У сусідів були кози, то вони мені по трошки давали молока, хоча у неї були свої діти. Недалеко біля річки росли гарні яблуні. То ми з дітьми збирали яблука і сушили їх на сушину на горищі, щоб було що їсти зимою. І все це робили, щоб ніхто не бачив. А їли все: якщо була картоплю, буряки, лобода, чорна бузина, пасльон, збирали лісові горіхи. Ставили петлі на пташок – горобці, голуби, ворони. Один раз помню – попався заїць. То я і батьки не могли наїстися. Те м’ясо запам’яталося мені на все життя.
У селі люди помагали один одному чим могли. Але були такі, що жили набагато краще. Це ті люди, які доносили на інших – хто що де взяв, чи хто де зловив якої риби, чи взяв щось з поля. Мила не вистачало, хворіли коростою, туберкульозом. В кого були воші, стригли налисо: і дітей, і дорослих. Лікаря не було. Лічилися народними методами (трави). В селі було важко жити, бо в нас все забирали і вивозили. А в місті жила наша рідня, то там і магазини були, і в магазинах можна було щось купити і за роботу платили. Щоб хтось помер в нашому селі, сказати не можна, бо не помню. Виживали хто, як могли. Бували, що по декілька днів нічого не їли. Одна вода. Одну картоплину ділили на чотирьох. Одні чоботи на всіх. Зимою на двір ходили по черзі, щоб наламати десь хмизу, бур’яну, соломи, щоб затопить у хаті і підігріти води, щоб попити гарячого. Сахар їли дуже по великих праздниках. Батькі були віруючі, але молились тільки вдома, щоб не бачили комуняки, бо дуже жорстоко за це карали.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).