- Місце запису: Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: Кожан Світлана;
- Респондент: Ткаченко (Яценко) Катерина Гаврилівна, 1929 р.н.;
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Бузова, Києво-Святошинського району, Київської області.
… Сестра 1913 року була, так вона розказала це все мені, що ми з сім’ї великої, 8 дітей у батька було, 4 сестри і 4 брата. 2 сестри і 2 брати померли, а я осталася, найменша, але після мене ще був Вася, а я вже предпослєдня. Ми жили на хуторі на Ширмі, 3 км від Бузови, коло Ясногородки. У батька була своя молотарка, були корови, були свині, кури були.
Нас багато було, ну як 8 дітей, батько, мати – 10 чоловік. Старші у полі робили, обробляли картоплю садили, менші – матері помагали, свиней пасли, курей, коров…
Було хліба тоді намолотили багато, казала сестра, картопля вродила, но як пришла ця совєтська власть в 1933 році, прийшли, зламали нашу хату, построїли баню з неї, а нас вигнали, забрали хліб, забрали картоплю, даже дрібну, казала сестра. Погрузили на підводи, нашими кіньми, нашими возами забрали все, що не забрали за раз, то на другий раз, усе забирали!
Погнали нас на перехрестя в хату Мелащину, мати вмерла там, 2 сестри і 2 брати вмерли і батько вмер. А вже Карпо (1919 р. н.), Ярина (1913 р. н.) і Федь (1917 р. н.) пішли в колгосп. Федь на трактор пішов, Карпо – корів пасти, а Ярина на всяку роботу ходила. Там похльобку якусь давали, отак я з ними і вижила. А Наталка, наша сестра, старша од Ярини, брала мене на руки і ходила по селу, просила милостиню, але ніхто нічого не давав, бо нічого не було. Помирали всі наглою смертю.
А це, що помню: брат мій маленький Вася в люльці лежав і все просив: « дай, дай, дай…», отак він і помер з простягнутими руками.
Отаке в нас було… З усієї нашої сім’ї вижила я, Ярина (померла в 1996 р.), брат мій, Федь, офіцером бу, загинув на фронті, Карпо, у Германії був, 1990 році помер.