Місце запису: с. Старий Іржавець, Оржицький р-н., Полтавська обл.

Дата запису: 15.01.2009 р.

Хто записав: пошуковий загін «Слідами історії» Староіржавецької ЗОШ школи І-ІІІ ступенів; керівник: Шпурик Володимир Борисович.

Респондент: Тесля Анастасія Олексіївна, 1921 р. н.

Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Старий Іржавець Оржицького району Полтавської області.

 

Голодовку 1932-1933 років я пам’ятаю добре, бо мені тоді вже було 12 років. Добре пам’ятаю і голод 1946-1947 років. Голод 1932-1933 років був страшнішим. Причинами голоду вважаю дії влади, а не засуху. Просто у людей забирали продукти харчування, які були. Це робили «буксири». Вони були із місцевих, так званих, активістів чи ще когось. Думаю забирали їжу, щоб всі люди пішли в колгоспи і там був порядок. І «буксири» і зрадники завжди отримували винагороду, і продовжували доносити на своїх односельців. Я народилася я в багатодітній сім’ї. В голодний рік батько поїхав на Кубань. Він заробив там пшениці, спочатку присилав, а потім і привіз трохи борошна.

Дід був без ноги, але дуже працьовитий і принциповий, як міг чинив опір геноцидній політиці. Без нього ми б не вижили. В Старому Іржавці у 1932-1933 роках був великий голод. Багато людей померло від цього. Я пам’ятаю такий випадок: у яру лежала мертва жінка із живою маленькою дитинкою. Спочатку дитинка намагалася ссати у матері груди, а потім і вона померла. Не пам’ятаю де і хто їх хоронив. Взагалі мертвих було багато. Щоб вижити люди і ми їли макорженики. Для цього змішували у ступі макуху, буряки та полову. Макорженики ще називали макушниками. Ми у погребі закопали трошки картоплі на посадку. На весні 1933 року посадили цю картоплю, так майже всю повитягали.

«Буксири» восени 1932 року позабирали усі продукти, які знайшли. Забирали і одяг, одним словом грабували. І ступи розбивали і маленькі млинки били. Вони ходили групами до 10 чоловік, майже у кожного був щуп. Ще запам’ятала такий випадок, що був на нашій вулиці: батько лежить умирає, а діти об’їдають йому ноги. Поліцаїв та буксирів як зараз пам’ятаю. На початку голоду люди, особливо родичі, допомагали один одному, обмінювалися якимись продуктами, але потім з осені 1932 року кожен думав лише за себе чи своїх рідних. Померлих від голоду хоронили на головному кладовищі, хоронили по декілька осіб у одну яму. Раніше померлих від голоду поминали тихо. Зараз поминають відкрито, але не всі знають точно місця поховання своїх рідних.

Читати далі…
Свідчення про Голодомор
Карта місць масового поховання жертв Голодомору-геноциду