Місце запису: с. Старий Іржавець, Оржицький р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 15.01.2009 р.
Хто записав: пошуковий загін «Слідами історії» Староіржавецької ЗОШ школи І-ІІІ ступенів; керівник: Шпурик Володимир Борисович.
Респондент: Тесля Анастасія Олексіївна, 1921 р. н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Старий Іржавець Оржицького району Полтавської області.
Голодовку 1932-1933 років я пам’ятаю добре, бо мені тоді вже було 12 років. Добре пам’ятаю і голод 1946-1947 років. Голод 1932-1933 років був страшнішим. Причинами голоду вважаю дії влади, а не засуху. Просто у людей забирали продукти харчування, які були. Це робили «буксири». Вони були із місцевих, так званих, активістів чи ще когось. Думаю забирали їжу, щоб всі люди пішли в колгоспи і там був порядок. І «буксири» і зрадники завжди отримували винагороду, і продовжували доносити на своїх односельців. Я народилася я в багатодітній сім’ї. В голодний рік батько поїхав на Кубань. Він заробив там пшениці, спочатку присилав, а потім і привіз трохи борошна.
Дід був без ноги, але дуже працьовитий і принциповий, як міг чинив опір геноцидній політиці. Без нього ми б не вижили. В Старому Іржавці у 1932-1933 роках був великий голод. Багато людей померло від цього. Я пам’ятаю такий випадок: у яру лежала мертва жінка із живою маленькою дитинкою. Спочатку дитинка намагалася ссати у матері груди, а потім і вона померла. Не пам’ятаю де і хто їх хоронив. Взагалі мертвих було багато. Щоб вижити люди і ми їли макорженики. Для цього змішували у ступі макуху, буряки та полову. Макорженики ще називали макушниками. Ми у погребі закопали трошки картоплі на посадку. На весні 1933 року посадили цю картоплю, так майже всю повитягали.
«Буксири» восени 1932 року позабирали усі продукти, які знайшли. Забирали і одяг, одним словом грабували. І ступи розбивали і маленькі млинки били. Вони ходили групами до 10 чоловік, майже у кожного був щуп. Ще запам’ятала такий випадок, що був на нашій вулиці: батько лежить умирає, а діти об’їдають йому ноги. Поліцаїв та буксирів як зараз пам’ятаю. На початку голоду люди, особливо родичі, допомагали один одному, обмінювалися якимись продуктами, але потім з осені 1932 року кожен думав лише за себе чи своїх рідних. Померлих від голоду хоронили на головному кладовищі, хоронили по декілька осіб у одну яму. Раніше померлих від голоду поминали тихо. Зараз поминають відкрито, але не всі знають точно місця поховання своїх рідних.