Паспортизація запису:
Місце запису: с. Іванівка, Кам’янсько-Дніпровський р-н., Запорізька обл.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: Мандзюк Вікторія Вікторівна.
Респондент: Сургай Володимир Іванович, 1925 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживав перебував в селі Іванівка Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області.
Володимир Іванович, розкажіть, будь ласка, про себе.
Я довго працював учителем історії Іванівської школи. Але за своє довге життя, мені зараз 83 роки, я нікому не розповів правди, тієї гіркої правди. Адже ще й досі ті спогади краять моє серце, викликають страх і біль у моїй душі.
А як це було?
А було це так. Народився я у сім’ї голови сільської ради села, Сургая Івана Пилиповича. Батько був доброю і порядною людиною, тому і довелося йому виконувати свої обов’язки до того страшного 1932 року. Батько мені малому розповідав, що повертався він додому з роботи, йшов вулицею Шевченка. Ще здалеку почув крики, лайку та плач дітей. Підійшовши ближче, він побачив таку картину: на вулиці на клунках сиділи і плакали четверо дітей сім’ї Петрових, і лаялися комсомольці з матір’ю і батьком цих дітей, викидаючи їх з оселі. Батько не міг не пройти повз дітей. Він зайшов і сказав такі слова, звертаючись до комсомольців: «Дітей відпустіть, а хліб – шукайте.» За ці слова його на слідуючий день забрали, оголосивши ворогом народу. Потім був суд і тюрма, спочатку в м. Запоріжжі, а потім в м. Дніпропетровську.
А що робила мама, коли батька забрали?
Моя мама, на плечах якої було ще двоє дітей, неначе чайка літала по селу, збираючи підписи односельців, для того щоб звільнити чоловіка, але все було марно. Та минуло ще кілька місяців, і батька повернули. Але це була покалічена людина – інвалід, який невдовзі помер.
А що розповідав батько матері після свого повернення «звідти»?
Він згадував і розповідав матері час від часу: «Ох там же і б’ють, Марійко!»
Чи шукали зерно і у вас вдома?
Так, як тільки батька забрали, додому прийшли представники влади і шукали зерно. Вони залізними щупами проколювали землю на подвір’ї та городі, зруйнували поріг біля дверей, зриваючи його в пошуках зерна.
Говорять, шо в Іванівці мало померло людей з голоду, це так чи ні?
Хочу сказати, що людей помирало багато, і їх на ковдрах приносили на кладовище, де була велика яма, і кидали в неї. Тоді мені було лише сім років, але я добре запам’ятав і про випадки канібалізму в селі, про які говорили дорослі, але прізвищ я не пам’ятаю.
А чому Ви все життя ніколи нікому не розповідали про це?
Я все життя дуже боявся, що хтось дізнається, що я син «ворога народу», тому й мовчав про цю страшну правду.