Місце запису: с. Машівка, Машівський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 21.03.2008 р.
Хто записав: пошуковий загін «Пам’ять» Машівської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів; керівник: Займак Ірина Іванівна.
Респондент: Стадніченко Пелагея Романівна, 1926 р. н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Михайлівка Машівського району Полтавської області
Доброго дня, Пелагея Романівно. Ми знаємо, що Ви пережили страшні роки Голодомору. Ми хочемо, щоб ви розповіли нам про ті роки.
Та що ж вам розказати. Родилась я 1926 року в селі Михайлівка нашого району, там і була на час голоду. Страшний то був голод. Забирали все по хатах, де яке зерно, де яка крупинка. Не минуло лихо і нас. Мама дуже слаба була. А нас у неї двоє дівчат було. Так мене забрали в патронат, а сестру не взяли, бо старша була, з 24 року. Завідувала патронатом Ольга Періста. Годували нас там, давали 50 грам соєвого хліба та якоїсь юшки. Помню, що наша няня була бездітна, ну за нами малими вона дуже піклувалась, хорошою була людиною. Чудом вижили мама та сестра. Люди ходили пухлі. Їли листя берестка, гнилу картошку, що перезимувала. З качанів кукурудзи пекли блини. Ноччю драли горобців. В селі не було ні кішок, ні собак. Зловлений горобець – то була велика здобич для сім’ї. Юшка була навариста.
Романівно, а багато померло в Михайлівні людей?
Дуже багато. Після 33-го багато стояло пустих хат. Як люди мерли, а мерли вони як мухи, то їх збирали підводою по хатах. Кидали, навіть, напівмертвих. Мама розказували. Що одну жінку вкинули, а вона чудом вибралась з ями, уціліла і назавжди виїхала з Михайлівки на Донбас. А ще мама розказувала, що як ішли з поля, то перевіряли чи нічого з собою з поля не прихопили. Одна жінка взяла в чулку 300 грам зерна, так її засудили до 3 років. Зараз без сліз не можна згадувати ті страшні роки: і 33-й, і 47-й. І внукам і правнукам розказую про хліб, як його треба берегти та цінити.