- Місце запису: село Стави, Каларлицького району, Київської області;
2. Дата запису: 2002 рік;
3. Хто записав: Бойко Ю, О.;
4. Респондент: Сокол Софія Федорівна, 1918 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Стави, Каларлицького району, Київської області.
Я у ЗЗ році кончила сім класів і поступила у Ржищів, але як кончала я сім класів, оце було весною ЗЗ го року, а голодовка була зімою 32 й, а вже весною, повністю була голодовка. Багато страдало запрудян о, продавали і хати, за даром оддавали, і за пуд хліба чи за пуд картоплі міняли у людей шо б прожить. А о це в нас стардом, оце де корови стоять, там стояли такі кагати кукурузи о, а з тій кукурузи перероблювали, перемелювали на спирт. А там унизу над ставком стояли такі амбари велики, пророщували пшеницю і ячмінь, обратно ж на той. То було оце рано, рано пускають брагу оце вже шо перероблять, спирт заберуть, а ту брагу, а воно як оце, як каша ріденька, а буває і густа. І а було підеш брать отієї браги для скотини, та поки донесеш додому, оце ж кругом, попова отут гребля була, то принесеш додому тієї браги тіки або пів відра або четверть відерця. А по дорогах ідуть люди страшні такі і пухлі й голодні і оце ж цю брагу чарпають черпаками із відер уже в нас і на ходу її п’ють і їдять. А як скажеш шо, шо не беріть ідіть туди, так мовчи бо й тебе з’їмо. Нас сім’я була сім душ. Але в нас такої страшної голодовки не було в Ставах. Через що? Як кажуть інша мати не дасть погибати. Хоч і сторожі були коло заводу, гляділи і брагу гляділи, і ті силоси і кукурузу. Картопля була мерзла, то таки украдися та шо й увізьмеш, а найбільше, найбільше страдало Запруддя, мені так помниться шо більше страдало Запруддя голодом. У нас, у нас у сім’ї такої голодовки не було, батько наварить з лободою такого кандоьру, а мати з картоплі ладанів напече. Була корова в нас то було оце ходили по брагу і порося було, бо було ж чим годувать. Підеш по брагу, та тієї браги принесеш то й було чім годувать. А було підемо весною картоплю збірать на поле мерзлу, на радгосп. Був радгосп о. І я якось раз, люди ходять збірають оцю мерзлу картоплю і з тієї мерзлої картоплі млинці пичуть і все. А я якось ішла йшла йшла і набрила на гарний клумак свіжої картоплі видно на радгоспі вкрали, та видно за ними гналося і воно покинуло ту картоплю. То я разів три сходила, поки принесла додому ту картоплю та й було. Недород був та великі податки, то позабірали даже у кого було заховане в горшку і те забірали. Комсомольці й тоді ходили та забірали, а вже як зайшли німці то вони були перші собачники. У нас така сільська хата була, це зараз такі поробили, а то така хата у хаті піл то в нас під полом викопали яму як ото на мертвяка. Тупають, а воно земля гуде, кажуть тут шось закопане то вони копали копали ту яму, але ж нічого не найшли бо в нас не було нічого закопано. Спеціально була підвода, даже було лежить так проситься шо не займайте мене, а його живого клали на віз і везли на цвинтар і закопували. А в колгоспі варили тюру, було тітка Ониська каже, підемо на радгосп на роботу на “Перше травня“, а там варили горох, такий суп. Ось уже обіди тітка Ониська гукає, дівчата, а йдемте обідать уже привезли тюру, вибачте за слово, ту шо у собаки з під хвоста тиче. Ідуть люди із ложичками із мисочками шо б дали мисочку тієї тюри .