Місце запису: с. Павленкове, Новопсковський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 24 березня 2008 року
Хто записав: Ткаченко Тетяна Анатолівна, завідуюча Павленківською бібліотекою-філією №24
Респондент: Соха Прасковія Яківна, 1926 р. н.
Під час Голодомору проживала в селі Трембачеве Новопсковського району Луганської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932–1933 роках або у 1946–1947 роках?
Було мені тоді годів сім, жила наша сім’я в Трембачеві. Голод помню, бо в нашій сім’ї од нього померла моя мати Євдокія Матвіївна і мої менші сестричка Марійка і брат Ваня. Мати ранньою весною 1933 году, коли вже нічого не було їсти, зібрала якусь одежу і пішла пішки в Росію мінять її на харчі. Щось там виміняла, верталась додому, а тут річка розлилася здорово, сил обходить у неї не було. Вона перебрела по горло в крижаній воді, прийшла додому і зразу ж злягла хвора, а потом і вмерла. Сестричка Марійка вмерла дома, а братік Ваня у колхозному садіку. Ми з бабусею Марфою пішли його забирать, привезли на возику і похоронили у своєму дворі – у вишневому садку, там же і сестричку похоронили. А маму похоронили на кладбищі, ну я даже не знаю де, бо мала ще була. Батько після того ще не раз женився, приводив не одну мачуху, а виростила мене бабуся Марфа.
Які на вашу думку могли бути причини голоду?
Позабирали у людей активісти все, що можна було забрать.
Хто і як шукав заховані продукти? Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
Помню, як розказували старші, була в Трембачеві така баба активістка, дражнили її Біднячкою. Вона була дуже зла, нікого не жаліла, отнімала у людей все до крихти. Ще помню, була якась баба по фамілії Захарова, а дражнили її Ратничкою. А хто ще з ними ходив по хатах, не помню.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
Про це я не помню. Батько мій робив у колгоспі, а як вступав, не знаю.
Хто зумів вижити? Які засоби вживали до виживання?
Моя бабуся Марфа гарно шила, в неї була швейна машина. Вона обшивала всіх – і сусідів, і родичів, і просто односельців. Люди розплачувались, хто як міг, давали якісь продукти. Багато людей ходило в Росію (Воронежську область, Митрофанівку і села навколишні) мінять одежу на любі харчі.
Чи допомагали люди один одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Помню, що у наших сусідів була корова і я бігала до них по молоко через садок. А бабуся за це їм щось шила.
Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?
Людей померло дуже багато, а точніше сказати нічого не можу.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Помню, як вечорами до бабусі Марфи приходили сусідки побалакать, а я мала була – інтересно було підслухать, про що ж там кажуть. І чула не раз, як дорослі розказували, що то в тому кутку села, то в тому були случаї, коли їли людей. Страшно було так, що волосся дибки на голові ставало. Я от назвать конкретні фамілії тих нелюдів не можу. Чи не помню, чи їх тоді і не називали.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Як я вже розказувала, моїх менших братика і сестричку поховали під вишнями у своєму садку за хатою, так же і люди хоронили своїх рідних хто де, бо до кладбища везти не було сил. І в садках хоронили і за городами. Зараз ті горбки і не найти вже.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
За тридцяті годи не помню. Можу розказать за 1946–1947 года. Я тоді робила прицепщиком у колхозі. Хоч і важко тоді було, ну з голоду вже не вмирали люди. Після войни засуха страшна була, наче мало людям того горя і так було. В полях посохло все, і на городах у людей. Ну, в колхозі людей кормили. Варили на польових станах обіди на всіх трактористів, прицепщиків і остальних. Помню, що на нашій бригаді їсти варив Денис Алексєєв, він мене жалів, давав з собою хліба додому, трошки крупів, щоб і дома щось зварили.
Чи є у вашому селі церква? Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві?
В Трембачеві була красива велика церква, построєна на гроші купця Трембача чи Трембачева. Після революції її закрили комуністи. А в войну німецьким снарядом збили її верхній купол і колокольню. В 60-ті годи там зробили колхозний склад для зерна. Так і стоїть ця церква напіврозваленою. Так що ніхто померлих в ній не поминав.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932–1933 рр, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Я розказувала не раз і дітям, і онукам. Сама як згадаю – плачу, хоч скільки годів пройшло.