Місце запису: с. Заріг, Оржицький р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 10.09.2009 р.
Хто записав: пошуковий загін «Любисток» Зарізької ЗОШ І-ІІІ ст.
Респондент: Скидан Ольга Петрівна, 1924 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала в селі Заріг Оржицького району Полтавської області.
Ольго Петрівно, що Ви можете розповісти нам про роки Голодомору?
Голод як і війна – велика біда. Літо 1931 року було сухим і осінь теж без дощів. Весною 1932 року озимі хліба були нікудишніми, та й весна знову не порадувала і літо також. Я пам’ятаю як колосочки з жита були маленькі по 5 зернинок у них, а картопельки в кущі по 3-5 штук, та й ті, як горох. Бабуся Оксана казала: «Насувається велика біда. Не буде чого їсти». І біда прийшла. До неврожаю віддали багато із запасу, що був у державі за оборудування для електростанції, яке було поставлене із Німеччини, було домовлено за золото, було в торксінах воно, а коли уже поставили його пішов струм, поставщики відмовились золото брать, а потребували пшеницю. І це стало причиною нестачі і так малих запасів хліба у так бідній іще країні. Про це розповідав мені мій батько Петро Федорович Половина, який працював бухгалтером МТС. В ті часи першим директором МТС був Стоюшко Петро Якович. Він їздив сірою конячкою і привозив у маленьких клуночках щось роздобуте, щоб зварити людям їсти. Потім привезли багато сої. Її мололи, варили і їли. Петро Якович тільки получив першу машину в МТС зразу ж дав її людям, і вони з клуночками в руках везли щось із одежі міняти на харчі десь, де був урожай гарний і привозили і ділились одні з другими.
Було трудно боротися з тим лихом, але в селі було організовано в оселі дочки Номиса Лесі ясла, де всі дошкільні діти жили, заходили поїсти із школи діти. Велику допомогу надав вчитель Феодосій Омелянович Галушка. З його ініціативи в колгоспі, в будинку Данилевського створили патронат для дітей, яким він і завідував. Цим і спасли дітей. Добре було те, що тоді в селі був колгосп і люди старались як могли, щоб вижити. Ось що я можу розповісти вам про тих людей, які тоді допомагали вижити.