Місце запису: с. Таврія, Мелітопольський р-н, Запорізька обл.
Дата запису: 20.05.2009.
Хто записав: не вказано.
Респондент: Скидан Марія Терентіївна, 1921 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 років проживала на хуторі Крижчене Чернігівського району Запорізької області.
Скидан Марія Терентіївна, 1921 року народження, жителька села Таврія. Народилася на хуторі Крижчено Чернігівського району. Сім’я чималенька: батько, мати і дев’ятеро дітей. Марії на той час виповнилося всього 12. До трагедії 1932-33 років хутір складався з 102 дворів. Всі сім’ї були великими, багатодітними, бо найменше в сім’ї було шестеро дітей. Мати працювала в колгоспі на різних роботах, батько в основному на конюшні.
Голодні роки переживали самотужки, без допомоги влади. Рятувала від голодної смерті корова. Хоча часто доводилося їсти те, що раніше кидали собаці. Марія Терентіївна добре пам’ятає смак лободи, ховрашків, горобців, гав, їжаків. Мама приносила додому голі кукурудзяні качани, які так-сяк товкла і молола. Вони були, як дерево, цупкі і тверді, та на це ніхто не звертав уваги. Ще однією поживою для людей хутора був скотомогильник. Здохлу, розпухлу конячину обливали карболкою, викидали у яму і так-сяк прикопували. Люди, штовхаючи один одного, кидалися до здобичі, відривали смердючу тварину і шматували її на куски. Їли тут же…
Добре пам’ятає Марія Терентіївна смерть свого діда. Добрий був він хлібороб – огрядний, видний. Жив він з бабусею неподалік від хутора, в сусідньому селі. Під час голоду знайшли їх обох не одразу. Конаючи від смерті в своїй хаті, вони пролежали не один день. Бабуся була вже мертва, дід ще дихав, бачили, що не виживе. Ті люди, що могли ще ходити, у дворі знайшли кінське корито, збили його і поховали бабусю. Діда, ще дихаючого, поклали на повозку. Розпухле тіло не поміщалося на повозці. Коли його везли на цвинтар, по дорозі волочились і голова, і ноги. Яму для поховання викопали не відразу. Коли ж діда закопали в могилі, звідти стирчала його рука, яка затверділа піднятою. Сили накидати землі, щоб не було видно руки, не вистачило ні в кого. Пізніше руки не стало видно, з’їли бездомні голодні собаки…
Не було поблизу жодного двору, де б не вмирали з голоду люди. В Чернігівському районі багато померло.