Місце запису: с. Діброва, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 06.01.2008 р.
Хто записав: Швець Людмила Федоріївна, вчитель.
Респондент: Швець Тетяна Миколаївна, 1924 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Діброва Міловського району Луганської області.
Помню голод 1932-33 р. Я ішла в 1 клас у 1932 р. Голодала. Запомнила один епізод: татко зварив картошку і приніс мені у школу, щоб поїла. Татко робив у колгоспі на рядових роботах, мамка теж. Влітку робив комбайнером. Раз його забрали за те, що в бутилці з-під молока приніс гречки для дітей. А нас було п’ятеро. Саме менший Альоша. Їли тоді ми товчені кочерижки з качанів. А він (Альоша) захворів. Лежав на печі і помирав, з рота слинка котилася. Я помню це. Тітка, батькова сестра, жила з нами, від голоду померла. А чогось жили у хаті Воробйових. Нас почали переселяти з хати в хату, коли забрали татка. Він більше не повернувся до нас, захворів у тюрмі на запалення легень і помер. Кажуть, що за гречку його продав Макар Григорович, а чи правда? Бігали активісти по хатах, Солянички Романівни чоловік і брат, з Церковного жінка. Кажуть, що вона знайшла мило і вмилась ним, а тоді її спороли, так їй і треба.
Мій дід жив на струбі на церковному. Сім’я була велика, всі робочі. Майстровиті були, а хто не вмів майструвати, ходив коло худоби. Були і кожухи, і коні, і воли. Самі працювали з утра до ночі, а коли була прополка, то наймали людей. Платили їм гарно і добре годували. Люди не обіжалися. А тоді в 1929 р. почали зганяти в колхози, розкуркулювати. Всю дідову сім’ю вивезли у Велікоцк, там рили собі землянки і жили, а тоді в Сибір. Загинули всі. Тітка Наталка Бєздєточна втекла і йшла пішки. Наймалася до людей на роботу і їй давали одежу і їжу. Довго вона жила у наймах у Ростовській області. І тільки після войни я привезла її додому, і то вона боялася. Була у неї іконка з собою, на яку вона молилася. А бабушку Пашу (мамку мою) не вислали, бо вона вийшла заміж за татка, а він був середняком. Що ж моя мамка пережили! Вони підняли чотирьох дітей самі, вдруге заміж не вийшли. Робили в колхозі, держали коровку. Та коровка спасла нас від голоду. На городі у бабушки все родило, бо вона трудилася, та й ми допомагали. А рядом жила Романівна, активістка, в правлєнії була. Прийде п’яна і кричить на бабушку: «Куркулька». А яка вона куркулька? Сама все робила.
Коли був голод, то ми їли листки і бруньки липи, верестка, зілля збирали, пекли якісь палянички з листя. Врожай тоді був. Ми ходили з татковою мамкою міняти одяг на продукти в Ребриково. А у Тарасівці в Ростовській області, жила наша тітка Санька, мамкина сестра. Вона давала нам хліб, такі великі хлібини. І вона нас цим спасла.
Помню, як активісти бігали по хатах. Ми лежали на повсті на полу. Один підійшов до мене і перекрутив хрестик. Ще жолуді збирали, товкли і їли. Не помню, де поховали Альошу і тітку.