- Місце запису: село Мирівка, Каларлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2005 рік;
- Хто записав: Полозов Віталій Володимирович;
- Респондент: Шевченко Ганна Антонівна, 1922 р.н.;
Під час Голодомору 1932-33 років респондент проживала в село Липовець, Кагарлицького району, Київської області.
Так, пам’ятаю, мені було 11 років, я проживала в с. Липовець Кагарлицького району Київської області і дуже добре пам’ятаю цю весну 1933 року. Це був штучний Голодомор. Я бачила, „червона мітла”, ходили активісти по селу забирали все. Все, у нас даже лежала торбинка квасолі на грубі і ту забрали. Забирали все: буряки, картоплю все вимітали, забирали в людей і не оставляли, і говорили, що це іде на Поволжя, де голодують люди, це іде людям Поволжя. І коли це все забирали, не оставалось нічого. Це були активісти, незаможники, наші сільські люди, які ходили і керував ними з с Мирівка Ілько Роговий, який ходив з револьвером і заставляв, щоб все забирали там в людей. Саме цим Ільком лякали нас малих дітей. У мене батько був дуже мудрий і знав про оцю „ мітлу червону”, і з осені закопали дві діжки з пшеницею на городі і на ньому посіяли. Я не чула такого закону, того шо я не вникала в закони, але я знала, ходили охраніки, як ми йшли збирать колоски, то нас гонили з поля . Не дозволяли збирать залишки городини. Не розстрілювали нікого, але гонили і все. А тих хто стригли колоски забирали. То якщо впоймали , то судили дорослих , а дітей просто гонили з поля. Люди виживали хто як міг. Ми вижили – варили пшеницю, що закопали на городі. Це одне. Тепер була в нас гарна корова, яка давала дуже багато молока і завжди. Нам і в школі давали щось там їсти. Їли полову, траву, як коли дожили до весни. Почали їсти багато трави, почали лопаться кишки і почали ще дужче мерти. Були і випадки коли люди їли людей. У мене на очах померла моя подруга Оленка та вся її сім’я. У Липовці померло 500 чоловік, але це мале село. Я пам’ятаю, ще ось що ішли ми з школи, а на кладбищі була величена яма і там звозили туди такою безтаркою людей. І зараз мені, пройшло 60 років уже з того часу, я помню ту бабу , яка сиділа: очі откриті, чорні очі і вона так сиділа. Її як кинули в яму, то вона там і зависла. А один чоловік сильно просив шоб його не кидали, бо він ше живий, але він цей возій, шо возив, каже: „Однаково ти вмреш”. І він той чоловік ухватився за вишню і виліз. Почав пастися , пастися на траві і він вижив. І жив дуже довго. Чоловік, що звозив мертвих людей, получав буханку хліба. Розповіла про те як жили люди голодовку 1933 року своїм дітям, і онукам. Приходили діти з школи то я їм тоже розповіла.