Місце запису: с. Мошурів, Тальнівський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: Зелінська Раїса Савівна.
Респондент: Шаргородська Галина Пантеліївна, 1922 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Мошурів Тальнівського району Черкаської області.
Старенька бабуся 1922 року, якій в ті страшні часи 1932 – 33 рр. було 8 років, не так багато пам’ятає і не все ще добре розуміла. Були батьки і вони старалися всіма силами зберегти сім’ю – їх було на той час троє. Всі залишились живі. Пам’ятаю, як приходили забирали урожай. Між тими, що всі були жорстокі, але мабуть їх примушували. Дякуючи тому, що село потопало в лісі, люди виживали. Ходили табунами по лісу діти, збирали глід, шипшину, гриби всі підряд і мухомори. Ми приносили це додому, мама варила, їли з юшкою. Деякі іти їли гриби прямо в лісі і тоді в них надувались животи і були випадки смерті. Рвали бузину, лободу, збирали коров’ячі кізяки, перемішували і пекли. Хто слабкий помирав, сильніші виживали. В селі на кладовищі поставили хрест і коли “гробки” – це в нас на Вознесіння, то поминають всіх померлих під час голодомору. Зараз в селі починають будувати церкву, коштів мало, але допомагають люди з села, їхні діти і мій син теж допомагає матеріально будувати церкву. Я пережила не один голод і тепер у мене завжди на пічці в мішечку сухарі, бублики, сіль і мило. Сім’я в мене велика: 36 дітей, зятів невісток впуків і правнуків і вони запитують, а для чого ви зберігаєте сухарі і тоді я їм розповідаю про голод. Не дай Боже, щоб таке ще колись сталось.