Місце запису: с. Суботів, Чигиринський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: 17. 10. 2005 р.
Хто записав: Шапошник Марія Іванівна.
Респондент: Шапошник Тетяна Арсенівна, 1914 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Суботів Чигиринського району Черкаської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932 – 1933 роках?
Добре пам’ятаю, бо мені вже було 19 років. Страшної згадувать…
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неврожай, засуха, податки,
чи забирала урожай влада?
У 22 році був голод, бо вимерз хліб, а в 32 забрали, бо ж наложили податки раз, а тоді і другий раз.
Ящо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив.
Відбирали свої посіпаки. У Баюка (по вуличному) чуб не висихав. Так присобачився до людей, що аж роса на лобі виходила. Ми ні на кого не вказували, але нам примости переховувать. Дід Каленик приніс овес, а Іван (по вуличному Приймак) також приносив якесь зерно, щоб ми заховали (він заможний був). Потім хтось вказав на нашу сім ю, що переховуємо, то батька вшивали, грозили виселкою.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна? Як це відбувалося? Чи ті, що відбирали мали якісь документи на забирання продуктів?
Ніяких документів ніхто не показував. Люди ховали якесь зернинко по горщечках, глечичках, в кулях соломи, ховали мо татки, то витрушували все. Наший Андрій був комсомолець. Брали і його разом з іншими робить подвірні обходи. Він розказував: коли знаходили пшоно чи квасолю в запічках, то не висипали, але після них перевіряли старші, ті, які ревно виконували накази. Бабенко Прокіп, Головащенко Порфирій трусили людей, як груш. Їхні родини не голодували. Потім на комсомольців робили доноси, що вони не так виконують накази.
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти.
Аякже. Тут, де зараз дворище Баюка (Головащенка Порфирія), жив дід Малафій. Землі в нього не було, а були в нього вулики-довбаночки. Забрали і вулики і вигнали з хати. В неї сів Баюк, а дід десь ютився бездомний. Діда Каленика також вигнали з хатки (така поганенька була). Жила потім сім’я під горою у погребі, поки вже купили пізніше другу хатку. А дід Каленик робив колеса до возів, майстром був по різному реманенту.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей?
Не знаю за це.
Як люди боронилися?
Люди боялися боронитися. Плакали, просилися, але на сльози ніхто не дивився.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, рушники худобу тощо?
Коли вказали на нашу родину, що переховуємо зерно, то прийшли з обшуком. Забрали клуночки, погрузили на воза (у нас конячка була) і заставили відвезти в Чигирин. Там воно попріло, там його криси розточили. Батько все ходив та просив, щоб віддали, бо ж дітей багато, пухли з голоду. Віддали частину вже прілого, то скоренько помололи на жорно та поїли. Приймак чуть нас не проковтнув, бо ж і його зерно відвезли. Поміж двір неможна було ходить. А мати наша просилася: «Вродить — віддамо».
Що таке закон про «п’ять колосків»? Чи чули ви про нього?
А як же, знаю. Баба Довгенчиха пішла на поле збирать колоски, коли вже було зібрано і загреблено. П’ять років відсиділа від дзвонка до дзвонка.
Хто охороняв поля ,колгоспні комори?
Нашого Корпія чуть не втопили. Він було прокрадеться під колгоспну комору, провертить дірочку і націдить у торбинку 2-3 жмені зерна. Одного разу його впіймав Свирид, схопив зо ноги і занурив у бочку з водою. Ледве відійшов.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгоспи?
Були такі, що йшли добровільно. А багато кого забирали до штабу, держали по 3 дні, силою заставляли. Наший батько здав заяву, потім заорав, потім знову здав. Відвів конячку, віддав воза, плужок, борінку.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Змушували.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Не знаю, хто ховав, бо ми не ховали.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Приходили і вранці і ввечері.
Скільки разів приходили до хати?
Не один раз. Перевертали в хаті все, із жердки стягували рядна.
Коли почали люди помирати з голоду?
Мерли зимою, а більше весною, а тоді ще багато вимерло, коли почало дозрівати зерно. Люди накидались на нього і шлунки не витримували — мерли.
Хто не голодував у селі і чому?
Не головували ті, які забирали в людей останнє та ще заможні, яким вдалось заховати якісь харчі.
Хто зумів вижити?
Вижили ті, що вижили. А рятували себе хто як міг.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
На вуглі, де живе Ольга, жив дід Марко. У них діти повмирали, залишилась одна дівчинка в колисці. Він усіх лелеченят по селу повидирав, себе рятуючи пішли із жінкою з дому, а дівчинка осталась, кричало, та забрала його баба Нахабиха (по вуличному). Вони заможніші були, то врятували дівчинку.
Які засоби вживали до виживання?
У 22 році наший батько їздив на Полтавщину до родичів. Привіз картоплі, борошна, крупів. Люди якраз ішли з церкви, почали заходити в двір і мовчки ставати біля воза. Батько давали в руки по 2 картоплини, а тоді вже по 1, а тоді вже ворота закрили, бо мило що лишилося на возі.
Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
В 33-му не допомагали родичі, бо і там був голод.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Рогіз, цвіт акації.
Яких диких тварин, птахів , плазунів вживали в їжу?
На конячку батькові з магазину давали 1 кг борошенця (не знаю на скільки). Отож мати у сусідньому дворі із трухлявого дерева насівали потрюху, потім товкли в ступі качани з кукурудзи, просівали, добавляли трішечки борошенця і випікали такий собі «хліб», ще і той ховали в скриню. Збирали жолуді, товкли в ступі, рвали листя із глоду, воно таке мастке, коли його заварювали. Батько, поки не заболіли на малярію, ловили раків. А ще батько ловив їжаків. Із свекли у горшку запарювали свеклянки. Коли зійшла крига, все село кинулось до води – рвали шпичаки. Мати з них навіть капусту варили. Запихалися цвітом акації, коли вона зацвіла, а коли пішли шовковиці – з дерева не злазили.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
У нашої матері було багато платків красивше. У 33-му все попромінювала. Одного разу пішла в Новоселицю щось виміняти. Якась жінка (казали, що вчителька) вибрала собі найкращий шиїток, а матері дала клуночок гречкиі. Коли ж принесли додому, то виявилося, що у клунку був кукіль, а тільки зверху присипаний гречкою. А батько у свого односельчанина виміняв проса. У мішку був попіл, а зверху просо.
Чи був голод у містах?
Мабуть, що і там був, Бо я поїхала в Новоросійськ восени 33-го року, то хліб був по карточках.
Чи знаєте Ви, що таке «Торгсін»?
Не знаю.
Скільки людей померло у селі? Чи є такі відомості?
Скільки померло, не знаю, а дуже багато. Часом вранці вийдеш па вулицю, а під тином закоцюбла людина лежить.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Так яку нас була конячка, то батькові був наряд звозити померлих від голоду. Коли батько захворів, то їздила я. Одного разу я поїхала на Оболоню по тітчиного чоловіка. Но дорозі винесли з якоїсь хати мертве дитя, воно ще дихало, а поки довезли до кладовища, померло. У канаві біля кладовища знайшли чужу жінку. В руках у неї закляк вузлик із розкислими оладками із гречаної шелехи. Отож в одну яму ми поховали і дядька, і жінку, і те дитинчатко. Хоронили не тільки на кладовищі. Часом викопували яму, де прийдеться. Куріпченко будувався, то в сінях знайшов закопані трупи батьків своєї жінки.
Чи платили тим, хто займався похованням померлих?
Не платили, на конячку давали по І кг прілого борошна.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
Знаю, що хоронили деяких на кладовищі.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Часом згадували, коли правилось на «Гробки».
Чи згадують і поминають померлих з голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Не знаю, я вже давно до церкви не ходю, бо не можу ходить.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Так. Київського.
Чи встановлені в селі хрести, пам’ятники померлим від голоду?
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932 – 33 рр., зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Часом розповідаю своїй дочці. Дуже часто приходять страшні видіння уночі. Жахаюсь, кажу внукам і правнукам: радійте з того, що є щодня хліб на столі і моліть Бога, щоб не допустив повернення того, що довелось пережити мені.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Влада.