Місце запису: с. Луб’янка, Синельниківський р-н, Дніпропетровська обл.
Дата запису: 25.03.2008
Хто записав: Мартинова Анна Валеріївна
Респондент: Серьогіна (Савченко) Марія Гнатівна, 15.03.1920 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в селі Луб’янка Синельниківського району Дніпропетровської області.
Пам’ятаю про голод 1932-1933 pp. Нас у сім’ї було четверо дітей. Батько не витримав голоду, з глузду з’їхав, схопив ніж, став точити і кричати: «зараз заріжу малу і всіх нагодую», а Олі, сестра найменша, один рік був, лежала в люльці. Ми його тоді ледве втримали. Вибіг батько з хати і більше не повернувся. Я була старша з дітей. Мати працювала в колгоспі. Там на трудодні давали крупу, буряки. А ще їй, як працюючій, давали один кусочок хліба і куліш. Вона несла все додому ввечері і ділила на п’ятьох. Пам’ятаю, як мати хотіла мене віддати в приют для сиріт, повела туди, посадила під заборомі залишила. Мене запитали, чи є в мене батько, мати? Я сказала, що є мати мене відправили додому. Нагодували і відправили додому.
В той час в Синельниковому можна було за речі виміняти хліба, крупи. В нас міняти не було чого. Біля нас жила бабуся Сорокунша. Сама вона не ходила, а мала запас полотна, сорочок. Вона мене посилала з цим добром до Синельникового, я міняла на хліб і вона ділилася з нами. В Дніпропетровську в перекупщиків був хліб. Сусід говорив (він був спритніший і заможніший), що в черзі біля заводу ім.Леніна за гроші можна було купити одну хлібину. Тітка Ганна (з міста) було дасть мені – принесу додому. Мати меншим дітям розділить хліб, а мені – не дає, каже : «ти ж по дорозі, мабуть, щось їла? А я не їла, несла додому всім».
У селі був один чоловік, Петро Петрович. Люди говорили, він одкопував мертвих і їв.
Люди їли в той час і котів, і собак, і гав. Бувало і людей на м’ясо «пускали»
Люди мерли. Бричка іде селом. Складають нa підводу і везуть прямо в яму на кладовищі.