Місце запису: смт Малокатеринівка, Запорізький р-н., Запорізька обл.
Дата запису: 18.09.2009 р.
Хто записав: Подимай Альона.
Респондент: Савченко Тетяна Ілларіонівна, 1926 р. н.
Під час масового штучного голоду 1947 року проживала в смт Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області.
З глибоким душевним болем згадую я й голодомор 1947 року. На той час мені було 21 рік. Я працювала в колгоспі імені Калініна (с. Малокатеринівка). Так що бачила те, що відбувалося, очима вже дорослої людини. Недороду в той час не було. І борошно, і крупи, й хліб – все було в крамницях. А потім раптом зникло і з’явилося … тільки на базарі. Ціни були такими, що залишалося тільки дивитися та слинки ковтати. Але ж є ще сім’ї, в яких малі діти, немічні батьки…Люди у плавнях на озерах розбивали лід і відривали коріння рогозу, яке називали «роги». Приносили в чувалах або привозили на санчатах «роги» додому, висушували і витрусювали з них «муку» (порошок), додавали справжньої муки, щоб спекти хліб. Рогозяна «мука» дуже виручала. Ще збирали курай (перекотиполе), сушили і товкли у ступах на порошок. А потім домішували в нього «муку» з «рогів» і з цієї суміші пекли хліб.
Весною 1947-го викопували із землі «земляні горіхи» (дикорослі коренеплоди). Але навіть і це не завжди врятовувало односельців від голодної смерті. У Солопа Максима, двоюрідного брата мого батька, було семеро діточок. Троє з них померли від голоду. Не змогли вижити у той голодний рік Галя Дерибас, Олександра Самарська… Помер від голоду і колгоспний сторіж Павло Коса. Його тіло поклали на драбину і понесли на кладовище. У рядні й поховали небіжчика … І таких випадків смерті від голоду в селищі було багато. Я й зараз, коли згадую те страшне лихо, не можу стримати сльози… За які гріхи було так жорстоко покарано наше селище, наш народ, нашу країну?!