Місце запису: с. Загребелля, Чорнухинський р-н., Полтавська обл.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: учні Чорнухінської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Г. С. Сковороди.
Респондент: Сагонь Григорій Помпійович, 1924 р.н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживав в селі Загребелля Чорнухинського району Полтавської області.
В період Голодомору я проживав в селі Загребелля. Від голоду в нашому селі померло 126 чоловік, а в війну загинуло 86 чоловік, а то повернулися живими. Голодомор 1932-1933 рокі – це страшна трагедія для людей, яку вони перенесли. Не було чого їсти, то їли траву, бур’ян, будяки, варили суп з лободи, із гречаної полови і липового листя пекли млинці, їли кашу із берестка, жолуді із дуба, а цвіт акації, то був делікатес.
Їли також чорногузів, їжаків. Багато людей було пухлих і багато вимирало майже сім’ями. Голодні люди йшли в колгосп, просили допомоги, але їм ніхто нічого не давав, бо комори були пусті. Пропадала в колгоспі худоба і цю худобу віддавали людям, а вони годували своїх діток. В кого була корова не дозволяли її зарізать.
В селі з активністю організовувались буксирні бригади (по 5-6 осіб у бригаді). Ці бригади ходили по дворах, по хатах і забирали все, що було в господаря. В кого було, де в горшку квасоля, горох, яка зернина, брали все, не звертали на плач і прохання господаря.
Микола Іванович Калайда мені розповідав, що в нашому селі була наймана бригада на чолі з місцевим головою селищної ради. Вони зайшли до жінки, в якої було шестеро дітей і потім в неї забрали 1,5 пуда жита. Вона їх благала не забирати. Тоді голова селищної ради сказав, що бери і рубай самого старшого і до самого меншого. Не жаліли ні старих, ні маленьких дітей.
Запечатували млини, а їх у селі було чотири. Позвозили ступи, жорна до клубу на топливо, щоб люди не змогли ні змолотити зернину, ні стовкти. В нашому селі був такий чоловік Іващенко. В нього було 2 дітей. Вони пішли в ліс, наїлися грибів, там і повмирали.
Ми вижили за рахунок того, що в нас були золоті серги, гроші і ми міняли їх на муку, зерно. Пам’ятаю, як ми завжди ждали свою матір, а може вона щось принесе поїсти. А одного разу вона прийшла і говорить: «О, мої діточки, та немає нічого».
В 1931-1933 роках почали розкуркулювати. Перших розкуркулювали багатих селян (хазяїнів), забирали коней, повозки, плуги, борони, культиватори. Зобирали коров, свиней, вівців. Хати продавали на дрова, коморі, сажі в колгоспи. У дворах не залишалось нічого.
Памятаю як підійшла до нас дитина і просить дайте їсти. А хтось і говорить: «Домахо, ось твій племінничок сидить просить їсти». Матір і батька забрали, а діти остались, але рідним не дозволяли дітей забирать, так він і помер.
По селу збирали мертвих, ну забирали того, що доходить (бо за 1 мертвого – давали 200 гр. хліба). У нас в селі був Іван Петрович Темнокур. Його скинули на воза і вивезли на кладбище. Він почав проситись і його оставили живим і він ще прожив довго (помер 6 років назад).
Нехай така трагедія ніколи більше не повторяється для наступного покоління.