- Місце запису: стави Стави, Кагарлицького району, Київської області;
- Дата запису: 2002 рік;
- Хто записав: Бойко Ю, О.;
- Респондент: Рященко Тетяна Павлівна, 1918 р.н.;
Під час Масового штучного голоду 1946-1947 років респондент проживала в селі Стави, Кагарлицького району, Київської області.
Був недород, неввродило нічого, жара була сильна, спека, тоже повигорало. І такого підряд такі голодовки і не давали розжитися. А тоді й колгосп заснувався, колгосп я й не знаю в якому году заснувався. В Западну їздила, я чотири рази була. Поїздов теж не було, а на товарняках, визуть якісь чи бровна, чи доски, чи доски чи шо, ми диримося на той товарняк, зараз кажуть вагон і тоді вагон був. Ше й замерзали на тих вагонах, ше й банда була, ше й пообкрадають, ше й біжиш та й плачеш шо пообкрадали нас із тими клумаками. А шо ж везли лахміття возили, хустки ну шо там було, таке гарне пальта возили костюми ну шо в кого було, ну ше й на станції десь обикрадуть, по порозізають, по витягають із мішків, отаке було. Шо нам давали, тепер квосоля нішо у нас нішо, ну їдять люди, але ж, а пальто оддала, хустку гарну таку оддала це за квасолю о. А той, а хліба виміняла такі дві гарні хлібини, здорові украли, хулігани украли із вагона. А шо ж вони нас боялися чи шо, ухватив тай побіг. Ухватив з плечей тай побіг попід вагоном туди, а вона за ним, а він стой, стой дивись бо задушить, каже, заріже, та ухватив та побіг, отаке во. Їздили туди й назад, це десь два дні пройде, а може, ну за день не справишся, десь два дні, або й більше. Оце таке привезеш то квасолі, то якусь хлібину. То я ж кажу, ше й украдуть. Й картоплю возили і зерно возили, і цибулю, дарма, тепер цибуля в нас шо стоїть нішо, треба було возить бо не було дома нічого, не було дома. Все голод був. А на роботу ходили, то я ж тобі кажу йдеш на буряки, чи на яку роботу не йдеш, вже пшениця колос викидає вже ми зернятка видлушпуємо із того колоска. Дорога встеляна колосками, бо лупиш бо зерно, а те додолу кидаєш. Отакої прожили, отак. В колгоспі давали, варили ну скажімо таку, тоді казали баланду, там пшона всипле на котьолок жменю і туди з котьолком чи з горшком чи з мискою ходиш, тобі сиплють, лишнього не дадуть, бо нема його лишнього. А так шо б шось давали то не давали нічого. А тоді вже й в колгоспах почали давать, вже попириживали ці голодовки, то начали й пшеницю давать і шо на городі вродить отаке.