Місце запису: смт. Петрове, Петрівський р-н, Кіровоградська обл.
Дата запису: 17.05.2005 року.
Хто записав: Андрусенко Сергій Дмитрович
Респондент: Рябоконь Клавдія Аксентіївна – 28.01.1924 р.н., с. Митрофанівка Новопразького району Кіровоградської області.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Кам’янське Криничанського району Дніпропетровської області.
Виживати було важко, видавали по 300 г хліба на пайок і лише працюючи. Мама працювала санітаркою, вимушена була іти працювати на будову, бо там давали по 800 г хліба. Та все ж цього було замало, бо крім хліба не було нічого.
Мама возила в м. Дніпропетровськ речі і кілька золотих прикрас, що придбала ще до революції, міняти на зерновідходи, з яких і готувала їжу. Батько працював сторожем на заводі.
В сім’ї я була одною дитиною. Багатодітним сім’ям виживати було дуже складно. Багато людей померло прямо на вулицях. Ще живі вони лежали по кілька годин, ніякої допомоги їм ніхто не надавав.
На базарі поміж лотками лежало багато пухлих людей. У більшості лопалась шкіра, від них, ще живих, був страшенний сморід.
Місце заховання померлих я не знаю.
За закон про “п’ять колосків” чула від людей. На полях колосся збирати не дозволяли, а той, хто це робив, ніс покарання.
Коли з’явилася трава і гриби, люди готували суп і коржі з них. Про випадки людоїдства чула, в місті Олександрії чула розповідь, що на місці нашого будинку була раніше хата, де в підвалі убивали людей і готували з них страви на продаж. Коли відкрили комерційний магазин, де можна було купити хліба, черги до нього стояли величезні.
На ту пору ніяких пам’ятників чи хрестів на могилах померлих від голодомору не було.
Чи поминають в церквах не знаю.
Про голодомор розповіла дітям та онукам.
Вважаю, що вина в масовій загибелі людей від голоду тодішня влада. Хліба вивозили за кордон пароплавами, прирікаючи свій народ на голод.