Місце запису: с. Лопатинка, Оратівський р-н., Вінницька обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: невідомо.
Респондент: Розумнюк Ганна Петрівна, 1922 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала у селі Лопатинка Оратівського району Вінницької області.
Я, Розумник Ганна Петрівна, сама пережила Голодомор 1932-1933 років і бачила як померла від голоду батькова сестра Бондар Катерина Іванівна, якій було 20 років… Лежала спухла на голій печі і померла в січні місяці 1933 року. Померли також від голоду троє дітей Дерунець Івана, який залишить дружину з пʼятьма дітьми а сам поїхав на заробітки. Жінка його Євдокія залишилась із пʼятьма дітьми і старою матірʼю. Коли він повернувся, то троє його дітей, двоє дошкільного віку 4-х і 6-ти років та хлопчик-школяр 10-ти років померли від голоду. Померла також його мати у віці 60 років. Померли також і жителі с.Лопатинка Дорощуки дід і баба у віці від 67 до 70 років, та двоє їх онуків малолітніх дітей. Наша сімʼя від голоду не вимерли, бо батько Бондар Петро Іванович (1902-1980р.р.) був головою колгоспу з 1929 по 1937 р.р.
В с.Лопатинка мало померло чоловік від голоду, померли лише старі люди та діти, які не ходили на роботу. Бо хто ходив на роботу в колгосп, то цих людей кормили три рази на день, давали пайок. Голова колгоспу завозив продукти, возив кукурудзу із Умані, варили баланду і так вижили. Коли приїжджав поїзд з Умані, розгружали вагони, то з окружних сіл сходились люди, особливо діти, щоб взяти жменьку кукурудзи.
По переказах старих людей в с. Тарасівка Лопатинської сільської ради спостерігалось навіть людоїдство. Мати зʼїла двох своїх дітей, двох дівчат 6 і 10 років. Дівчина 10 років ходила зі мною разом в школу, але одного разу не прийшла, ніхто не знав де вона ділась, а потім виявилось із розповідей людей, що мати порубала їх, посолила їх і зʼїла.