Місце запису: с. Оленівка, Борзнянський р-н, Чернігівська обл.
Дата запису: 11 вересня 2009 року
Хто записав: Рой Семен Євгенійович (рукопис)
Респондент: Рой Семен Євгенійович, 1925 р.н., народився в селі Оленівка Борзнянського району (нині – Ніжинського) Чернігівської області
Під час Голодомору проживав в селі Оленівка Борзнянського району (нині – Ніжинського) Чернігівської області.
В 1933 році нашу сім’ю повністю розкуркулили. Забрали двох коней, двох корів, клуню. Залишилася одна хата. На весну вже все забрали. Залишились батьки і нас – семеро дітей.
На початку жовтня 1933 від голоду померла наша мати. Після смерті матері на третій день померла грудна дитина, мій брат. Навесні наступного року помер інший мій брат. Йому не було й трьох років. В нього не було сили ходити. Коли забирали худобу, то забрали все зерно й одежу. Доводилось ходити по селу, просити кусок хліба. Голодували до весни 1934 року, коли наш батько (Євгеній Пилипович) в рахунок відробітків позичив картоплі на посадку і найнявся пасти громадську череду.
В тому ж 1933 році помер батьків брат (мій дядько), теж від голоду. Тоді ж від голоду помер і батькової сестри чоловік – Федір. Жили вони з тіткою на сусідній вулиці – Квашівці (зараз – вул. Кірова). Померлий дядько Павло проживав на вулиці Тонкозірці (зараз вул. Комсомольська). Тітчину сім’ю теж, як і нас, розкуркулили і вигнали з хати. Тітка після цього і після смерті чоловіка деякий час жила в нас. Меншу дочку тітка Мотря здала в приют (дитбудинок) у Борзні. Можливо, й підкинула туди, бо була ж дочка «куркуля». Була вона калікою. Інша дочка (старша) пішла до людей в найми.
Розкуркулюванням займались свої ж односельчани. Але з моральних мотивів щодо їх нащадків я не хочу називати їх прізвищ.
Але більшість односельців співчувала таким як ми – знедоленим. Великої допомоги вони дати не могли, бо самі бідували. Але давали то кусень хліба, то картоплі. Це жителі хутора Веселий Ровний Яким, Химик (забув ім’я), Яроцький (забув ім’я), Болобан Ілля, Болобан Данило. Ці ж люди підтримували нас і морально – добрим словом. Були такі люди і в селі. Але вони були набагато старші від мене і я, на великий жаль, забув їхні імена
Отже, виходить, що тільки в нашому роду від голоду 1933 року померло п’ять чоловік. Подібне було чи не в кожному роду по с. Оленівці і навколишніх хуторах. Померлих від голоду дорослих і дітей навряд чи можна вмістити в одну сотню. Це був страшний період життя села Оленівки – схожий на війну.