Місце запису: с. Андріївка, Бердянський р-н., Запорізька обл.
Дата запису: 2009 р.
Хто записав: Ворона Каріна Олександрівна, Палій Вікторія Василівна.
Респондент: Резвін Єфросія Степанівна, 1924 р. н.
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Андріївка Бердянського району Запорізької області.
1933 року врожай був невеликий. Тато і мама працювали в колгоспі, одержали зерно. Засіки були повні, взимку з Москви повідомили, що треба державі здавати хліб. Тато відразу ж відвіз. Мало. Давай ще. Приїхали, вигребли все зерно, ще й з погреба викидали всі буряки. Мама стояла серед двору і плакала.
Це все ті бідняки, які запанували у колгоспі. Були такі люди, що не хотіли віддавати, деякі ховали. Мій дідусь і тьотя декілька мішків збіжжя закопали. До них прийшли, вимагали. Дві доби не давали ні їсти, ні пити, ні спати. Ті не витримали, здалися. Забрали все. Дідусь помер з голоду. Коли заговорили про Голодомор, передавали, що цей хліб повисипали на станціях . Там він і згнив. А так кожного дня зганяли в одну хату і мучили там доти, доки люди не витримували і віддавали все зерно.
У нас у сім’ї було троє пухлих: тато, брат, який тільки-но повернувся з армії, і я, а інші – виснажені. Мама кожного дня плакала, бо не було чим годувати шість душ. У господарстві було багато стебел кукурудзи, то їх різали на шматочки, сушили на печі, вибивали серцевину, просіювали. Мама добавляла пучку борошна і пекла. Ще досі згадую, як біля нашого двору лежала жінка. Ноги – як колодки, з них тече сукровиця. Живіт – як гора, обличчя розпухло, очі скляні.
Першим помер тато, бо він не їв зовсім. Все казав: «Хай дітям буде». Потім за ним пішов брат. За братом – мама, потім сестра… Остались я і ще одна моя сестра, меншенька за мене. Так нас забрав чужий для нас зовсім дядько: Кущ Степан, не знаю ні як по-батькові, ні коли він родився. У нього була корова дома. Ось він нас молоком і спас, а ще їздив кудись до моря і привозив тюльку, тільки чогось помню одні головки з неї. Вкус того молока і тієї риби я помню до сих пір. І зараз для мене молоко і будь-яка риба нагадує той страшний час. А тоді померла корова (не знаю чого), казав дядько Степан, що добрі люди помогли їй померти. А тоді і дядько Степан захворів воспалєнієм льогких і помер. Ой, натерпілися ми з сестрою. Та якби не доброта Куща Степана – не вижили б.