Місце запису: смт Мілове, Міловський р-н, Луганська обл.
Дата запису: 17.04.2008 р.
Ким записано: Кравцова Тетяна Федорівна, вчитель Міловської ЗОШ
Респондент: Плужник Матрона Григорівна, 29.06.1924 р. н. Народилася в селі Зориківка Міловського району.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Мілове Міловського району Луганської області.
В 1932 році сім’я була велика. Голодомор 1932-1933 року пам’ятає. В сім’ї було п’ятеро діток. Батько помер в 1930 році. Вона розповіла, що влітку вони працювали в полі, знищували бур’яни на житі.
За це їм давали за визначений відрізок, оброблений, по 300-200 гр. зерна. Грошей в колгоспі не давали. Кожна сім’я мала свій пай. Коли ця сім’я, діти теж працювали в полі, працювала, мати ходила готувати їм обід. Вона брала обмолочену просянку і варила кашу, пекла з листя дуба “зелена мука” і лободи ладики. А взимку, ще було тяжче. Картоплю і другі овочі вони поїдали до Нового року.
Було ще їм тяжко, тому що вже не було батька. Коли він був в колгоспі активістом його поважали. А коли його не стало, то ніхто ніколи не прийшов і не запитав, як прожива і чим годує діток вдова. А на похороні, згадує Матрьона Григорівна, його друзі-активісти так добре говорили про батька, що він зробив для колгоспу, який тільки засновувався, обіцяли допомагати мамі.
І так вона зісталася з дітками на руках одна. Першу пору вона могла якісь речі проміняти на харчі. Принесе бувало буряка, пшена згорсточку. А потім вже зовсім було погано. Стали дітки пухнути, шкіра тріскатися. Вночі наливалася водою, а вранці по тілу йшов такий тріск.
Мати знову десь ходила і приносила, що могла поїсти, приготове і кожному в ячейку возложе, яка була на печі, де діти лежали, бо вони вже не могли ходити. Дітки були в цій сім’ї дружні, любили матір, ніколи не сварилися і ніхто з ‘ячейки’ чужої їжі не брав, знали, що у кожного своя. Може тому і вижили від голодної смерті.
Ще допомагав старший брат, який навчався в Конзаводі в технікумі. Збере харчі, які міг зекономити і несе своїм меньшим сестричкам. А одного разу його не було два тижня. Коли Григорій прийшов додому, відкрив двері, почуяв не дуже добрий запах, він злякався, думав, що померли всі.
Став кликати сестер, то вони тільки стогнали, як побачили його, стали їсти просити. Він довго плакав, а потім пішов в правління і прийшов вже з …
Перші дні мама готувала і давала всім потрішку, щоб від довгого голодування не померли. В селі людей дуже багато померло в ці 2 роки. Наприклад, одна сім’я не витримала і зарізала корову, вночі тушене м’ясо все з’їли і померли. Другі вмерали і може від того, що збирали в лісі, якісь отруйні речовини, ягоди. В цій сім’ї нічого не відбирали, бо відбирати було нічого.
В других сім’ях приходили відбирали, перекопували все в дворі, в хаті, шукали зерно. А відбирали, тому що колгосп не виконував план, а державі повинен був здати.
Були сусіди, які доносили на другого сусіда. Ще згадує Матрьона Григорівна, що вона чула від своїх родичів, які проживали в Міловому і працювали на елеваторі що там погнила кукурудза, а населення було голодне в селі.
Засухи вона не пам’ятає, а навіщо влада це робила, вона не може знати. Потім в 1935 році вони переїхали в Мілове, працювали в колгоспі «1 Травня». Тут життя було краще.