- Місце запису: с. Мироцьке, Києво-Святошинський район, Київська область, вул. Калинівка 62
- Дата запису: 16 грудня 2019 року
- Хто записав: Вигодованець Ольга Василівна, Кравчук Тетяна Володимирівна
- Респондент: Пархоменко Іван Єлисейович, 11.09.1925 р.н
Під час Голодомору 1932–1933 років проживав в селі Морозівка Брусилівського району Житомирської області.
Розшифровка аудіозапису: Кравчук Тетяна Володимирівна
Допомагає донька – Оксана Іванівна (далі – О. І.)
Представтеся, будь ласка, як вас звати?
Іван Єлісєйович, по-українські я – Єлисейович.
Прізвище?
Пархоменко.
А якого ви року народження?
25-го.
Число, місяць?
11 сентября.
А де народилися, в цьому селі?
Нє.
А з якого?
Родом я Брусилівський район, Житомирської області.
А село, як називається?
Морозівка.
Ви в сім‘ї один були, чи були брати, сестри?
Батько мій тоже з села Морозівка. Мій батько у тому в морхофлотці служив.
О.І: Коком був?
Нє-нє. Він був моряком. Дізіртірував із армії і він договорився там з хлопцями, з моряками там і в Америці був. Скільки був, в які періоди я не знаю. Но він англійську мову гарно був і він женився на моїй матері, в якої було троє дітей. Він був часником, він получив участок, земельний участок.
Великий?
Да. І той, я не помню скільки конкретно
Коні були?
Нє. Коней не було. А він хмільник, хмєль, хмельнік держав, сад був із з одних шовковиць.
І: Ну хотів, шоб шовк був. Шовкопряд, шо там вирощував, такі плани в нього були. І хміль вирощував, і шовковицю. Білу саме шовковицю.
Це в нього вже були гусінь, кокони, вже налагодили виробництво?
Да-да. І це батько мій, а потом колективізація началась.
І в 29-му десь почали забирать?
Нє-нє. Батько був тим, бухгалтером. А потом в 33-му році….
Чоловік один, із мєстних, прийшов по батька, шо визиває батька прокурор. І його в район, в Брусилівський район визиває. Цей чоловік сказав прокурору, в одного сільського чоловіка була, він держав охотніче ружйо і це вони. І з цих пор я батька не бачив.
Забрали і ви не знаєте, шо з ним сталося?
Да-да. Унічтожили батька, бо він часнік був.
О.І: Ми зверталися в Москву, але ніхто, нічого.
Тобто він в колгосп не вступив, він просто працював бухгалтером, мав землю, а в 33-му прийшли батька забрали в район і ви його не бачили?
Да.
Батько зник, а земля, це все забрали до колгоспу?
А земля… Да. А батько на це время в колгоспі бухгалтером був, кінці в воду. Забрали все.
А мати в колгоспі працювала?
Нє. Вона дітей багото було.
А після 33-го?
Три брати в мене.
Старші брати, ці, що ще від першого шлюбу?
Да-да. Самий старший брат був з 21-го року. А другий брат був із 23-го року.
А як батька вашого звати?
Єлисей Петрович.
А якого він року народження?
Не знаю.
А розкажіть про 33-ій, ви залишилися без батька, був голод в селі Морозівка?
Був. Да-да.
Розкажіть нам трішки про це.
О.І: Корова спасла. І ніхто не вмер в сім‘ї.
Нас спасала корова. Хоть ми там така полова і полову голодну держали. І корова полову, спасали нас корова.
А в селі багато людей померло?
Я не знаю.
О.І: Ну батько трохи даже осліп тоді. В погребі доставав якійсь буряки, бо це там позакочувалось буряки, корнеплоди.
Картоплі трохи було, редька тоже була, а в сусідів не занімався. Там людей чимало померло.
В нас була груша спасовка називалась. Груші були на деках, сушили груші.
О.І: А навесні, як ти розказував, і цвіт їли, мати пекла пирожки із акації, із усього.
Цвіт акації їли?
Акація, первий раз ми, животи як барабани, ото як зацвіла акація, то ми вже панами стали. О.І: І корова вже ж почала їсти, корову підпирали з двох сторон, бо недоїдала вже накінці.
Сусідка приходила, шось в тебе просила, ти в погреб заліз і осліп, розкажи про цей випадок.
Свєту в нас в погребі, в тому під хатою, з пластіни і там як миші були позатягували там картоплю, свєта не було. В тому, на блюдці тут олію наливали, трошки, тоді в темну, в погреб, то трохи олій і хвітіль і це те, освещеніє таке.
О.І: Шукав те, що лишилось.
Сусідка тоже приходила, вони вже тоже попухли од голоду. Я помню це. Мати з сусідкою ділилась редькою.
О.І: Ще й ділились люди. У батька в родині ніхто не помер.
А про голод згадували в сім‘ї?
О.І: Батько говорив, я ніколи не вірила. От, коли ми приходили, коли там, в 14 років, історію СРСР вчили і батько каже, шо був голод, а там цього не написано, я більше вірила тому, що було в підручнику написано, чим тому, що батько розповідав, чесно скажу.
А чого був голод?
О.І: Бо забирали все.
Канєшно, штучний. Да, штучний.
А в селі, ви знади, де поховані ті, хто помер в 33-му? Були місця поховань?
О.І: Де попало.
Казали, в городах, ну безсилі були. Сил не вистачало, шоб дойти і викопать ту яму. Якщо це десь на кладовище, то це ж і коня найнять, сам не потягнеш. І коней нема, нічо нема.
На колгоспному полі, можна було щось збирати для себе?
Там вже як урожай був, то тоді вже, а там неякий не було, нічого, ніякого врожая.
О.І: Поганий врожай був тоді?
А за 47-ий розказував батько?
Батько був в Австрії в цей час. І мама прислала листа, шо каже «Я зробилась така як сусідка». Опухла від голоду тоїсть. Це в листі, так нізя було написати. Оце так іносказатєльно вона сказала, шо опухала. Така зробилась, як сусідка. А сусідка просто товста була. А вона зробилась від голоду така.
Да-да.
Тоже важко було? Мама голодувала?
О.І: Всі пороз‘їжались, вона взагалі вже одна була. Нікого дітей не було.
Потім мати ж працювала в колгоспі?
О.І: Ні, я так думаю, не працювала вона. Працювала в колгоспі.
Нє. Тоді вже я даже не знаю.