Місце запису: с. Ненадиха, Тетіївський р-н, Київська обл.
Дата запису: 20.09.2005 р.
Хто записав: Півень Тетяна Андріївна
Респондент: Паламарчук Мотрона Мефодіївна, 20.05.1918 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. Паламарчук Мотрона Мефодіївна, проживала у селі Ненадиха Тетіївського району Київської області.
Чи пам’ятаєте Ви, що був голод у 1932-1933 роках?
Канєшно. Великий то голод був.
Які на Вашу думку могли бути причини голоду: неурожай, засуха, податки, чи забирала урожай влада?
Не можу нічого сказати. Года пройшли, хто в цьому винуватий?
Якщо відбирали у людей вирощене в полі, городі, то хто це робив?
Була комісія з своїх сільських – вони ходили.
Чи були винагороди від влади за донесення на сусіда про приховання зерна?
Може й була, але я цього не помню.
Як це відбувалося? Чи ті, хто відбирали мали якісь документи на збирання податків?
Хіба вони їх кому показували?
Чи застосовували до людей покарання, побиття, висилання, арешти?
Чула, що виганяли з хат, висилали десь, а то й самі люди тікали вербувалися.
Чи мали зброю ті, що ходили відбирати хліб у людей? Як люди боронилися?
Зброї не бачила.
Чи можна було приховати якусь частину зерна, продуктів, овочів?
Як не було чого ховати. Що було, то з’їли.
Хто і як шукав заховані продукти? Як їх звали?
Ходила Мамочка, по вуличному, і другі.
Скільки їх приходило до хати? Хто це був?
Це були з бідних, кілька душ.
Де можна було заховати продукти харчування?
Їх не було в нас, щоб ховати. Але їх вміли шукати спеціальними штриками гострими, заглядали кругом. Не вірили, що нема нічого.
Чи давали їжу тим, хто пішов до колгоспу?
Де був старий клуб, ідемо туди з посудиною, то давали трохи їсти. Запомнила це, а чи раз чи більше – не помню, сильно не наїсися, але щось та поїли.
Забирали лише продукти харчування чи й інші речі – одяг, худобу, тощо?
Забулось.
Що таке «Закон про п’ять колосків»? Чи чули Ви про нього?
Сиділи, напевно за колоски крадені.
Чи дозволяли збирати у полі колоски, залишки городини?
Де там? Не можна було нічого збирати.
Хто охороняв поля, колгоспні комори?
Були об’їзджчики, сторожа.
Чи люди хотіли добровільно йти в колгосп?
Мусіли.
Чи змушували людей іти до колгоспів і як?
Забирали все, лякали, просили – мусіли виконувати.
Де переховували худобу, щоб не забрали в колгосп?
Віддавали, бо боялися. Хто де ховав – не чула.
В який час ходили забирати у людей зерно, продукти?
Не помню коли до нас приходили. Але якщо вже, що побачили, то заберуть.
Скільки разів приходили до хати?
Давно було, забулась.
Коли почали помирати від голоду?
Найбільше весною, коли стали їсти бур’яни.
Що було з малими сиротами, чи ними опікувалася держава?
Вмирали діти, пухли. Сиріт збирали в якісь приюти по селах, щось чуть годували.
Хто не голодував у селі і чому?
Не помню.
Хто зумів вижити?
Кому попадав хоч якийсь пайок, чи була якась корівка, а то все спасибі Богу, то чудом жив.
Чи допомагали люди одне одному у виживанні від голоду, чи ділилися продуктами?
Не було чим помагати, які там продукти, одна вода.
Які засоби вживали до виживання? Чи мали якусь допомогу від родичів, які менше голодували?
Їли що бачили кругом себе, пухли… нікуди не вийдеш, не почуїш, ніхто нічого не знав – це зараз прийомніки все кажуть.
Що споживали в їжу з рослин, ягід, коріння?
Всякі бур’яни – лободу, пастернак, ну всяке.
З яких дерев вживали листя, кору в їжу?
Їли очерет, жолуді, каштани, липу, акацію.
Яких диких тварин, птахів, плазунів вживали в їжу?
Всяких – що літає, що бігає – все поїли.
Чи можна було щось купити у місті, чи виміняти?
В нас не було за що купувати, а то ходили люди чужі міняли, вмирали на дорогах.
Чи був голод у містах?
Не знаю, нам ніхто нічого не казав.
Чи знаєте Ви, що таке Торгсін?
Ні.
Скільки померло людей у селі? Чи є такі відомості?
Напевно є, але точно не знаю, знаю, що дуже багато.
Чи відомі випадки людоїдства у Вашому селі?
В нашому не чула, а по других селах.
Де і хто хоронив померлих від голоду?
Хоронили на кладбищі, збирали всіх по домах, хто вмер, хто має вмерти – і цих забирали – все одно помре. Розказували таке: Ганні Черепушці не було й 16-ти років і вона була дуже погана з голоду – її забрали у віз і викинули в яму ще живу і ще одного чоловіка. Григорій Дишлик побачив, що вони ворушаться в ямі – приніс мотузка і витяг їх. Ця Ганна вижила, завербувалась на Камчатку, була сім’я: три сини і дві дочки. Приїжджала в село. Не знаю, чи живе зараз. Страшне діло – холод і голод.
Чи платили тим хто займався похованням померлих?
Давали щось трохи хліба.
Чи відомі у Вашому селі місця захоронення людей від голоду?
Так, це на новому кладбищі вся середина.
Чи поминають їх на Проводи, Гробки, Зелені свята?
Канєшно.
Чи згадують і поминають померлих від голоду в церкві? Тепер і за часів радянської влади?
Зараз поминають. А за радянської влади в нас церква була на клуб перероблена.
Чи є у Вашому селі церква? До якого патріархату вона відноситься?
Церква вже є, поновили.
Чи встановлені хрести чи пам’ятники померлим від голоду?
Серед кладбища, де всі померлі від голоду поставили великого хреста.
Чи знає сучасна молодь села про голод 1932-1933 років, зокрема, чи розповідали Ви про це своїм дітям, онукам, сусідам?
Молодь вчать. А я сину все-все розказую, він у мене ввічливий, мене поважає, і внукам розказую про страхіття те, що пережили.
Кого Ви вважаєте винним у загибелі багатьох людей?
Не знаю, що там зробив хто, чи засуха. Але голод був страшний. І треба молодим розказувати і вчити, щоб поважали старих людей.
(Свідчення з фондів Музею Голодомору).