Місце запису: невідомо.
Дата запису: невідомо.
Ким записано: Лісняк Валентина Олексіївна.
Респондент: Овсієнко Прасковія Трохимівна. 07.11.1924 р. н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала селі Новомиколаївка Синельниківського району Дніпропетровської області.
Голод 1932-1933 рр. пам’ятаю дуже добре. Тоді мені було вісім років. В нашій сім’ї було п’ятеро душ: батько, мама і троє дітей. Тато казали, що було мало орних земель в нашому колгоспі, і літо було дуже засушливе, тому мало намолотили. На друге літо було багато дощів, розорали більше площ і врожай був набагато кращий.
Хліба не було. Пам’ятаю, як тато приносив зерно із мишачих кучок. Мама і ми його перевіювали. Щоб забирали хліб в нас чужі люди, не пам’ятаю, то ми нічого і не ховали, все добро було в хаті. І доносчиків не було. Головою колгоспу, зі слів мами, в нас була хороша людина. І взагалі колгоспне начальство було добре і відносилось до людей по-людськи. Мамо і тато пішли в колгосп добровільно і не жаліли про це. В колгоспі працюючим видавали приварок, хліб пекли навперемішку з просяною мукою, а у поле вивозили борщу. У полі дозволяли збирати колоски і залишки городини, навіть дозволяли на полі пасти худобу. І роботящі люди збирали. А ледацюги нічого не хотіли. Худоби на той час у людей майже не було, бо майже всі вступили в колгосп і туди поздавали й худобу добровільно. Всі в селі були майже одного достатку, були дуже дружні, не те, що зараз, а тому й підтримували одне одного. Дбали про всіх у сім’ї, але ті не захотіли її доїть. Ті люди, які мали корову, голоду майже не відчували. Померлих від голоду в нашому селі не було, навіть ледачим, які не хотіли нічого держать, люди зносили, хто муку, хто картоплю. Голова колгоспу був набожною людиною і спасав усіх, як тільки міг.