Місце запису: м. Лебедин, Лебединський р-н., Сумська обл.
Дата запису: 13.09.2009 р.
Хто записав: Патлай Анастасія.
Респондент: Ольвач Ганна Ларіонівна, 1927 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживала в місті Лебедин Лебединського району Сумської області.
Було це в 1933 році. Сім’я наша складалась з 5 чоловік. Була у нас коровка. В ті часи був не врожай, хліба навіть не було. В мене була сестра, якій було 1.5 рочки на той час, та старший брат. Було мати як наваре картошечки у кухлику, і мені хочеться попробувати, а мати, то не давала, бо малу Лідочку годувать потрібно. А нам з братом варили кукурудзу цілу. Зварять молока, розведуть з кукурудзою, та й їмо, тим і вижили. Це ще добре, що в нас корова була, а інші з голоду пухли. Приходили до нас старенькі з палочкою, пухлі, худенькі, то мама наллє їм скляночку молока, та вони раді, благо дарять. Ходили картошку мерзлу викопувати, приносили додому та й з тії мерзлої, гнилої картошки владики пекли та їли.
З Кобижчі приходила жіночка до нас, та й просила, щоб дали хоч одну ляпошечку, діткам попоїсти. Аби продати щавель з Лебедина йшли пішки аж до Сум, а там сідали на товарний поїзд на кришу і так їздили, щоб хоч яку копійку заробить, аби хліба купити, чи якийсь кусок мила.
В школу ходили у рваному, в тряпках. Згадую як мати мені купила на розторзі кофту, була вона потягана вже, а мені так подобалась, бо не було ніякої.
Ходила до нас сусідка (Денисенко Анастасія Федорівна 1890 p.) просила вона хоч кусочок хліба, хоч юшечки мисочку. Насипала мати їй і давала. Так і допомагали. Багато було нуждающих, тільки ж усіх не нагодуєш. Жалко було на людей дивитися. Государство кинуло усіх під ноги обтоптало, і обібрало. Людину не вважали за людину.