Місце запису: с. Матусів, Шполяський р-н., Черкаська обл.
Дата запису: невідомо.
Ким записано: невідомо.
Респондент: Олійник Федір Устимович, 1922 р.н.
Під час Голодомору 1932-1933 рр. проживав в селі Матусів Шполянського району Черкаської області.
З шести років я круглий сирота. Жив у тітки на хуторі Калажнаєвому, під Лебедином. Після розкуркулення перебрався у Макарів, бо тітчину хату розваляли.Був безпритульним. Правда, на таких, як я дітей-сиріт держава виділяла через касу взаємодопомоги. В основному продуктами. Ось я пішов по людях: то один візьме господар, то інший. Жив, доки були харчі виділяли для мене, а як не ставало випихали з двору. В голодовку за такими бездомними полювали, щоб убити і з’їсти. Я цього боявся ось і заховався у скирті, під Носачевом. Знаходились і добрі люди – допомагали. Григорій (Зосимович Багмай?) колгоспний агроном, дав мені роботу – збирати жуків-довгоносиків . За зібраних сто штук жуків платили буханець хліба. Після цього як трохи пройшов переляк і як став себе краще почувати розсильним на конюшню. Голова колгоспу часто посилав мене на радгоспи там, де працювали наші люди – доглядали висадки мажочних буряків. Я збирав дані про кількість працюючих і передава ці дані кухню. …. людям привозили їжу. Я також їв зі спільного котла. Ай, що то була за їжа! Одного разу після обіду, надвечір вертав додому. Сів спочити і задрімав у рівчаку. Через деякий час почув торохкотіння коліс – то їхала кінна гарба, а в ній ті, що підбирали труни і везли хоронити. Їх було чотири чоловіки. Один з них гукнув: “Не будемо ж ще раз за ним вертатись – берімо зараз!”. Вони подумали, що я мертвий. Один з них гукнув членів похоронної команди для того, щоб перевірити мертвий я чи ще дихаю, щосили ударив мене пужатом від батога я відразу знепритомнів, а очуняв уже на гарбі, де серед десятка мертвих були і напівживі – Федір Береговий, Меланія Гарда. Привезли нас на кладовище, скинули в яму, а самі вернули назад (тоді їм за кожного похованого небіжчика платили по два кілограми хліба і по мисці чечевиці). Ми вирішили рятуватись. Яма була неглибокою – мені по груди, я насилу видряпався нагору. Потім допоміг вилізти Меланці Гарді і Єфросинії (Задніпряній?). “Треба мерщій тікати, а то повернуться і тоді кінець”- промайнуло в голові. Я втік і заховався під куркульську комору. Мене знайшли колгоспники, нагодували. Кость (Пухлій?), Чумак перевели через річку і доставили на конюшню, де (Фона Гресь) саме ремонтував щось. Я трусився як у мехоманці. Тоді мене перевели до колгоспної пекарні і заховали і підніччі. Там я пролежав днів три, поки не видужав. Кухарка потроху підгодовувала мене то супом, то іншими харчами. Спасибі їй. Так і врятувався. Потім пішов працювати до тракторів.