Місце запису: смт Недригайлів, Роменський р-н, Сумська обл.;
Дата запису: 2009 р.;
Хто записав: Подячча Юлія;
Респондент: Нємцева Олена Петрівна, 16.05.1925 р. н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років Нємцева Олена Петрівна проживала в селі Бродок Недригайлівського району Сумської області.
Жила я в сім’ї середняків: батько Петро рибалив, і на цьому копійку мав, мама була домогосподарка. В сім’ ї було 5 дітей: три дочки – Оришка, Олена (я), Марфа і 2 брати- Трохим і Іван. Тяжко згадувати про бачане. Люди ходили пухлими або зовсім худими, один одного не пізнавали. Щоб хоч якось вижити ми варили і їли шкури тварин, кору з дерев, різний бур’ян, інколи навіть конину, різне падло. Люди ходили по селу чорні, рятувалися як могли, хто мав сили ходити на заробітки – той виживав, а хто не міг – той помирав. Мені було 17 рочків. Я висохла на тріску, але ходила на роботу за три кілометра. Ще надворі сіро, а я вже на ногах. Кожного дня мені давали миску юшки та півкілову пайку вівсяного хліба. То я юшку поїм, а хліб несу батькам, сестрам, братам, щоб не вмерли. Крім того щоразу приносила додому буряків, з яких мати варила солодушки. Оце і спасло нашу сім’ю. Щодня я бачила, як по селу везли підводою мертв’яків. Тим, хто підбирав їх доплачували. У 1932 в нашому колгоспі був непоганий врожай. Але державою було доведено непосильний план здачі хліба. Будь-якою ціною виконували його. Спеціальні бригади нишпорили повсюду вичищаючи кожний куточок. Батько і я були головними годувальниками. Прожила я довгий вік, але нікому не побажаю пережити хоч один день часів 1932- 1933 років. Моя допомога сім’ї допомогла вижити. Вижили всі. І мабуть Бог це помітив і ось уже 93 літа я живу, маю друзів, рідних. Я дуже віруюча людина. Бог вчить любити, робити добро. Як мені не було важко в час Голодомору, але я думала не про себе, а про своїх батьків. Жаль, що пам’ять уже хромає, не все згадаєш.