- Місце запису: місто Київ;
- Дата запису: 2005;
- Хто записав: Горбач Т. С., Горбач Л. В.;
- Респондент: Новохатська Галина Іванівна, 1918 р.н.;
Під час Голодомору 1932-1933 років респондент проживала в селі Троєщина, Київської області.
Умовні позначення:
«Т» – Горбач Тимур Сергійович.
«Л.В» – Горбач Людмила Володимирівна.
«Г.І» – Оповідач Новохатська Галина Іванівна.
Т: Добрий день. Ви пам’ятаєте голод 32-33 років?
Г.І: Конешно пам’ятаю, бо мені було тоді 15 год. Це якби хто знав, то це буде це, то можна були б батька розпитати, а в 15 год, що це-дурень був. Ще ж молодий, понімав чи що.
Л.В: Він буде задавати питання вам. Наступне яке? Пам’ятаєте.
Т: А Що. як ви вважаєте, через що голод почався, які були причини голоду?
Г.І: Тоді був Сталін і схотів ануліровать державу волостю. Полностю щоб не було зовсім. І зробив голод. Послав своїх цих посланців. І кругом – де, на хаті, де узолок на печі, він усе, усе його комнезами були тоді. Ооце ті комнезами відбирали. Послав Сталін на чердак, де в кого було скільки привішано, що-небудь там, заховала людина кусочок сала, чи там якої крупи, чи що – все подчисту поодбирали, не оставляли людям ні грама. Де яка картопля була у землі закопана, дак шукали да відбирали, вивозили, нічого людям не оставляли. Були комнезами, людей на ссилку висилали. Куркуль був. Конячка там дряхла була та чоловік у кожусі – дак його висилали на ссилку. Я й знала куди, знала, отепер, а замкнуло…
На ссилку висилали людей, і зробили людям голод Вони. Не було голодовки тоді, оттаке зерно (показує) оттаке жито, така пшениця!
Л.В: Вродило все?
Г.І: Урожай дуже великий був! А все унечтожили, щоб вимерли люди. Вимерли саме більш мужики мерли. Бо знаєте мужчини вони слабші.
Л.В: Більше працювали.
Г.І: Було, знаєте переступали через трупи. Трупи лежали горою. Люди ходили отакі го (показує) тухлі ноги, тікло з ніг- і повиживали ж трохи люди ще.
Т: А до вас заходили в хату ті, що забирали?
Г.І: А чого ж не заходили? Вскрізь заходили. Ускрізь. Ускрізь, іще були такі комнезами, що трохи мали душу, так полізе на чердак, а там десь кусочок щось вісить, а він злазить далі каже нема нічого, нема нічого, а все поодбирали подчисту у людей. О! Приказав Сталін щоб уничтожить людей – і зробили голод. Ходили в колгоспи, варили куліш пшоняний, ходили ну що там датуть, мені ж напрімер 15 год, у менеж організм кріпший ще – черпалок дадуть того у мисочку. А нічого ж нема, мазаного нічого. А мущина виїв, що йому, умирають люди.
Т: Вони якісь документи пред’являли, що вони мають забрати у вас там щось, ну якісь розпорядження, чи ще щось, чи просто заходили й забирали?
Г.І: Просто заходили і забирали у людей все – де, що не було – все до чиста вибирали, нічого їм не було. Хто їх, їх Сталін послав, щоб уничтожить людей. Послав отих своїх бугалтеров, отих своїх причетніков, що поотбирали усе дочиста , щоб ніде не було ні грама.
Т: А якісь покарання застосовували до людей. Арештовували чи ще щось?
Г.І: Ви мені повторяйте, бо я не все розумію?
Т: Арештовували людей?
Г.І: Арештовували й посилали на ссилку людей, куркулями. Я оце як теє, так сама собі… Сама собі оце теє…
Л.В: Вже трохи забула. Нічого не переживайте так. Він якісь питання буде задавати конкретно, а ви кажіть те, що можете.
Т: А люди якось оборонялися?
Г.І: Що ж люди оборонялися…
Л.В: Десь ховали щось?
Г.І: Закопували. Де у кого картопля була, так закопували у ями, да мвскмрували. Ходили тукали.
Л.В: Вилами?
Г. І. : Находили і вибірали з ями до грама, щоб і картоплини не оставить у ямі – все забирали. Так що голод не те, голод зробив Сталін.
Т: По скільки їх приходило, як правило до хати. По скільки чоловік?
Г.І: А хіба їх мало було комнезамів, їх же було багато, це ж не один був комнезам.
Л.В: Ну скільки 2, 3 їх приходило чи більше?
Г.І: Хіба тоді считав, сколькі прийшли. Прийшли значить на печі узелок там якийсь заховали на піч – і там знаходили й забирали. Забирали все подчисту і зробили голод. Так, що голод не сам зробився, а зробив Сталін, щоб Україну, чи як як вона тоді звалася, я вже забулася, щоб зробить полностю унічтожить.
Т: А де люди, як правило ховали свої продукти?
Г.І: Де, хто мог. Дехто в землю закопував, дехто на чардак. А з чардака все зносили, нічого не оставляли, ні грамочка.
Л.В: Де ще можна було ховати, тільки в землю. Тільки в святу землю або ще на чердак.
Г.І: Шукали. Ну де, я скажу забирали у людей скотину, ну все забирали, щоб человек умірав з голоду полностю отак. Ходили отоді ж стали варити куліш пшоняний. Одно пшоно да вода.
Л.В: А хто це варив?
Г.І: У нас гам була Василина, вона вже вмерла давно, давно. Так вона оце та Василина варила ото той куліш. От забула, чи хоч хліб, хоть по каплі давали. Давали, давали до куліша оце теє такий кусочок хліба (показує).
Л.В: Як сірникова коробочка.
Г.І: Ходили у колгоспи, і я ходила по суп. 15 год – що тоді той. Люди лежать переступив тай пішов.
Т: А крім – їжі одяг забирали ще якийсь, чи тільки їжу?
Г.І: Ні одежу не забірали, а нащо їм одежа. їм треба, щоб люди вмерли. То хіба вони своєю волею вмерли? Як ти синок будеш писать тепер я не знаю раз це є. Самі розшифровуйте, як воно там.
Т: А дозволяли забирати з поля те що залишилось, якісь колоски, якісь там овочі?
Г.І: Усе забирали дочиста, нічого не оставляли, ні грама людям нічого!
Т: А охоронялися поля, щоб люди потім не ходили і нічого не шукали?
Г.І: Хм, готкуда я знаю, наверно ж охранялися. Такого не може буть, щоб не охранялися.
Т: А люди хотіли іти до колгоспу, чи їх змушували?
Г.І: А люди не хотіли іти в колгосп. Дак, хто пошол у колгосп і зразу дак йому було не пагано – тим людям. А хто боявся колгоспу – дак іздівалися. Оце мій свекор отут, да цеє, чоловіков батько, дак він, мати його була верующа – і це було гріх іти і колгосп. Дак вони сдільки з їх іздівалися, стільки здівалися – позабірали і коня, і воза, ну що було у тому, і прийшли ще забіжать, а свекор уже на лавці лежав, уже мертвий. Вони прийшли дак що ж вони будуть забіжать, забірайте вже мертвого!
Т: А худобу люди якось намагалися заховати десь, чи ще щось?
Г.І: Ну де ж ви худобу заховаєте? Худобу ні, не ховали. Всьо, все позабирали комнезами, тоді ж були комнезами. Дак як хароше дитя полізло на хату, дак подивилося зам десь вісить кусочок сала под балтиною там, заховав те десь там ту під балтину там якоїся крупи, всунула людина та сіном затоє, дак воно подивилося, злізло дай каже «Нема ні чого тут». А як усякі ж ті були комнезами, а хто полізе дак все забере подчисту.
Т: А в який час приходили забирати: вночі, вдень чи ввечері, коли, як правило?
Г.І: У день приходили забірать. Ночу не, чого вони йтимуть.
Т: А скільки разів приходили?
Г.І: А хто знає скільки разів, скільки, скільки одні побули пошли, набрали другі недобрали дак прийшли другі добрали, оце таке було теє. Оце така голодовка… Голодовка! Тоді не було голодовки… Зробили голодовку, оце так. Схотів Сталін вобше шоб не було держави цієї шо оце те.
Т: Коли люди почали мерти від голоду?
Г.І: А люди мруть через … на дванадцятий день, дванадцять день, голодні не їдять… А єсть такі мерли шо десь розгорається голодне, а тоді десь сере шось їсти , дай умірають, умірають бо заворот кишок.
Т: А шо було з сиротами? Були сироти, які залишалися діти там самі без батьків?
Г.І: Гм?
Л.В: Сироти, діти що залишались, що з ними було? Хтось забирав їх кудись, чи вони так там і сиділи дома? У вас не було таких в селі да?
Г.І: Нема такого. Не було такого тоді у нас. Тоді були людожери. Людей їли і діток своїх їли. Голод не свій брат…
Т: А хто в селі не голодував? У кого була їжа ? Були такі ?
Г.І: Хто знає – може й були.
Л.В: Але зараз це важко сказати?
Г.І: Не хто це, уже пройшло 80 год, хіба це, як би ще думав, щоб це знав…
Л.В: Ну такі були може…
Г.І: Були, були, були такі…
Т: Чи була якась допомога від родичів від рідних, з інших сіл?
Г.І: Ах тоді, яка була жалость? Тоді не було ніякої ні докою жалості, не до своїх, не до діток, ні до кого. Як воно саме голодне і дитя вмірає перед тобою – дак хто кого тоді по… Тоді всяк собі, як у кого було дак ховали, о. Да хіба ж вони могли у кого є шо шоб наружу викинуть, як вони пока зара прийдуть і заберуть.
Т: А коли не було що їсти, що їли, що намагалися їсти, шукати щось десь?
Г.І: ну що шукати, мерли…
Т: Листя якесь, кору з дерев?
Г.І: Хто знає, конечно їли все – і листя, і кору і все, все їли бо голод…
Люди хватались за все. А воно ж голодне дак і умірало да й все.
Т: А можна було щось виміняти, продукти якісь, продукти якісь, чи купити щось?
Г.І: Не, не, не було, це ж не так, як тепер. Оце шо як у 46 тоже ж голод був. У мене було 2 дітей малюсіньких, я їх дак їздили в западну, до доставали, возили чавуни горшки, ше у мене була одна дуже красіва ікона, і я одвезла тоже в западну, на хліб поміняла і…
Л.В: Це коли, це в якому році?
Г.І: В 46 році. 46-й гоже голодовка була дуже здорова, ну не така як тоді. Все таки можна було достать в 46-му. Ходили – очереді були такі… Хлібчик кирпічний – дак така очередь, як ото до остановки за хлібом, і… їздив конем не дай бог, щоб ти оце в сторону туди одхилився – да так би і вжарив би пльоткою.
Т: А в містах був голод? Голодували люди в містах?
Г.І: А цього я незнаю.
Л.В: А це село як називалось раніше?
Г.І: Троєщина!
Л.B: Троєщина?
Г.І: Оце було Вігуровщина, а село Тростина.
Т: А скільки людей померло в селі, були якісь відомості?
Л.В: Багато людей померло?
Г.І: Так пишеться ж отам скільки.
Т: А хто хоронив померлих, і де їх хоронили?
Л.В: Хто ховав?
Г.І: Не Знаю хто ховав !Свої ж, не приїжужали ж ховать остуда!
Т: А їм гроші за це платили, чи так просто?
Г.І: Які гроші?
Л.В: Загорнув – дай все!
Г.І: Тоді грошей не було! Тоді людили робили так – літо робить людина, заробляє, а зіму оддихає. Не так, як ми тепер робимо (сміється) і нічого ніколи не маємо.
Т: А відомі місця де похоронені, ті що загинули в голодомор? Чи їх разом з усіма ховали?
Г.І: Я не знаю, як тоді хоронили, де хто кого хоронив, я не знаю і батько ніколи не казав, і ніхто не казав.
Л.В: Десь на кладовищі…
Г.І: Де його хоронили, то ж Сталін приказав, так Сталін і теє…
Т: А їх поминають зараз на проводи, на гробки, тих що померли з голоду?
Г.І: Дак вже ж 80 год пройшло. Це тії грабки поминають тії своїх, хто помер дома, зараз так поминають їх.
Т: А в церкві?
Г.І. А нигде голодомор не споминається, нигде – нигде не споминається.
Г: А є в вашому селі церква?
Г.І: Є…
Т: А до якого патріархату вона відноситься?
Л.B: Московський, да?
Г.І: Я не знаю чи до московського чи якого… Московський да.
Т: А встановлено в селі там якийсь пам’ятник померлим, чи якийсь хрест, чи що від голоду, чи…
Г.І: Ні, нема, вони ж давно померли, уже стільки пройшло на їх душах бозна стільки людей.
Т: А сучасна молодь села знає про цей голодомор, ви їм розповідаєте про нього?
Г.І: Хто?
Л.В: Чи питають діти щось?
Г.І: Ніхто не вспоминає про цей голодомор, ніхто…
Т: А ви розповідаєте дітям своїм?
Г.І: Ніколи так не приходилось.
Л.В: Це був страшний час…
Г.І: Да голодовка, кажуть що була, голодовка, а чого була голодовка, того що цеє… Ой в мене було у мислях, у голові багато, а я цеє, загубила вже…
Т: Кого ви вважаєте винним у голоді?
Г.І: Гм…?
Т: Винним кого ви вважаєте у голодоморі?
Г.І: Сталін, Сталін… Сталін приказав, щоб народ уничтожить, а хто ж, так як ото тепер би например оце, Ющенко наш сказав, хто б же той … Так і то…
А тепер питайте, то я може що придумаю…
Т: Ваше прізвище, повне ім’я й по – батькові:
Г.І: Галина Івановна, Новохатська Галина Івановна.
Т: А визаєте що таке «Торгсін»?
Г.І: Хто?
Т: Торгсін.
Г.І: Торсін? Золото здавали в Торсін.
Л.В: Торгсін – це золото здавали?
Г.І: Бо я знаю, що в мене тоді ж войни йшли… Перейшли через наше село – турки, козаки, поляки, ції немці – всі оце перейшли і победили, победили ж наші. О, і поляки вбили мою маму. Убийте не знаю, я 18-го году, а война коли була, 17-го 18-го, 19-го, дак і войни оце йшли. Дак колись же война йшла , лак не було ж… Були орудія отакіго (показує), то , на колесах, а то були що – булавки, пулі, нуля летіла і маму мою у висок і я на руках була. Дак войни були, горе було, а тоді знов голодовка, колі оси – засновувався. Було теє, трудне время дуже було… Бо не йшли люди в колгосп, не знали, шо це, думали, що гріх іти у колгоспи. А хто пошов, дак було йому непл… кока.
Т. А з вашої сім’ї хтось помер у голодомор?
Г.І: Не, у нас ніхто не помер з голоду… Нихто не помер… Бо николи ж не казали, що цеє…Батько у нас був такий… Ну його хоть і не на ссилку висилели, ну якось що не висилили. Куркулями годі люди були. Тепер міліон дере, да машини, дай не тії:
Л.В: І не куркулі?
Г.І: І не куркулі… А тоді, драхлий коник був, і той куркуль був і голодний, голий був – дак його все туди на спілку. Багато людей не поверталися з ссилки. Повернулися деякі, да к ни хат нічого ж не було, уже тіх, куркулів. Знаю я що там одна сім’я приїхала, дак комора була, дак вони поселилися у коморі, а так щоб багато тоді, дак годі ж не треба було. Якби ж це треба було, або оцей період, оцейго ще ось, дак десь би сообщався – то з тим би побалакав, то зтим би…
А його не вспоминали тоже оце голодомор а в 80 год придумали. Собі хочуть голодомор зробити (сміється).
Т: А врожай в 32 році був хороший?
Г.І: Хороший… Урожай був, замечатільний . Такий врожай що…
Л.В: На рідкість був хороший…
Г.І: Все було… Все було… А тоді ж колосок… Поймалася, вирвала людина, в тюрму садовили за той колосок. Людина голодна – піде нашморгає трохи із колоска того, пшениці да жита. Дак і теє… А воно… А воно дак поймають і в тюрму садовили за то.
Т: А ті що забирали продукти і харчі – вони зі зброєю приходили?
Г.І: Нашо їм зброя?
Л.В: Нашо їм зброя, вони й так заберуть.
Г.І: Вони прийшли забрали й пішли і не було ніякої зброї. Ніхто нікого не вбивав. Нихго нікого не вбивав, нихто не бив никого… Люди голодні – позабирали все до чиста Це ж не так що – ага, ось пошов у Кієв… Не дали тут їсти – пошов собі у магазин. А там же не було магазинів… Люди жили, корову держить, якесь поросятко, городи свої, напахають, а зіму отдихають, а зіму коло худоби. Да й так іще я знаю, іще я була малою, дак тоже цеє мачуха пойде молоко…
Л.В: Мачуха була у вас?
Г.І: Мачуха була змалечку.
Т.: А скільки вам років було у 32 ?
Л.В: 15 років у 32-33?
Г.І: 15 років.
Т: А в 46 чого голод був?
Г.І: А в 46 вобще голод був.
Т: Того що не було врожаю?
Г.І: Скрізь повимирали б: А гак їздили – і на критий Брестовського, і у Сарни, в Здолбунов і ускрізь я оце виїздила. Двое маленьких дітей, – то там покину дітей, то там – дак привезу мішок, покину поки приїду – уже й моє жито поїли. Пооддавала де що не було – з якої одежі, із тряпки, з усього, за дітей, що кидала діти у людей. У мене в 46 синок родився, а в 41 дочка, оце 41 вона года.
Т: А в 32 році люди не міняли, не їздили – такого не було?
Г.І: Тоді ж не було ни отого – ни автобуса ни транспорта ніякого ничого не було. Нікуди і не ходили, бо не було ж… Це ж уже після войни стали автобуси, машини, трактори, а тоді ж що, конячка є у кожного. Дак вони кінь, да мій кінь, да орали двома, парою, кіньми.
Т: Худобу тоже забирали?
Г.І: Ну все под чисту. Раз забіралн у вузолочку картоплину ту, що я закопала була, дак все забірали вподряд. Хотів Сталін, щоб державу зовсім списать, і шоб вимерли ці люди, і не було держави цієї. А воно все одно бачите – стільки народа вимерло, а трохи ж осталося.
Л.В: А люди тоді розуміли, що Сталін це робить. Люди тоді розуміли це?
Г.І: Конєшно, конєшно, аякже. Він управляв і посилав людей своїх тих посланців. Він же не посилав вас, мене і вас, а посилав своїх цих бугалтеров, отаких от причетників до Сталіна а попробуй, він же тоді шо – розстрілював шоб побачив, що ти неправильно, узразу розстрілював, не давав те, і кажде боялося, кажде спасало свою душу.
Т. А посланці говорили чого це саме вони забирають продукти, чого це так сталося?
Г.І: Хіба… Ой синок я знаю, мені ж було 15 год, бігала, як бирка та.
Т: Ну все тоді будемо завершувати?
Г.І: Ну що моя дитино…
Л.В: А коли ви народилися?
Г.І: 1818-того.
Л.В: 1918-того? А число й місяць?
Г.І: Я народилася оце в тому місяці 22 числа.
Л.В: Жовтня?
Г.І. Нє, грудня?
Л.В: А, наступного місяця…
Г.І: 22 грудня на «Ганине зачатіє», празник був «Ганине зачатіє». Я це родилася годі. Ну тоді ж іменини не справляли.
Л.В: Назвали в честь Ганни дай усе.
Г.І: Ну я не можу замітить у скільки я осталася сиротою. У якому це годі поляки наступали. Чи в 19-му, чи в 20-му. Оце в отаких годах оце, 18-й, 19-й, 20-й. Тоді ж не було ізверху, а ховалися у погребі.І так як батько із мамою у погреб, пристрілка була. І вони хотіли у погреб і не вправилися — дак батько під цим углом став, а мама під цим углом стала. Дак батько нерушимий остався, а маму пуля, як летіла, дак так і в висок і в бруса застряла…
А чого я Торсін знаю. Розкажу. У мене, у моєї мами да були отакі циганські сережки, і була якась п’ятьорка, чи то. А як була мачуха моя, дак умер дід мій, батько мамин. І батько мій викопав могилу, отак батько…отакя дідова могила а так – щоб якраз захватить мамину голову. І батько забрав сережки ці золоті, моєї мами і мачуха забрала і однесла в Торсін, а ній були такі маленькі сережечки, дак вона, вони, й досі є, але тим сережкам нема толку. Вони оце в сестри моєї. Вона по батькові рідна, по матері ні, ну вона добра. Дак ції сережки, вона їх і не носила. То десь тая на свадьбу…
Л.В: Погана енергія.
Г.І: Еге, еге, от ми теє… не таки всьо равно, дано Богом. Дак у зеленому тому конвертику мачуха свої сережки витягла, і вони там лежали і вони ж мені не треба, да якби я ж їх забра… дак вони ме б вбили, нашо вони мені ті сережки. І мачуха однесла в Торсін, мої сережки. Так шо я знаю Торсін.
Т: А інші люди теж ходили здавати туди речі свої?
Г.І: Кого?
Т: Інші люди свої речі теж дорогоцінності туди здавали?
Г.І: Ну да здавали, а шо ж тоді теє, тоже ж послі войни…
Л.В: Це в сорок якомусь 5-му, 6-му, 46-му було, да?
Г.І: Ні, ні, нє дак не в 46-му, це ті у 18-му отому у 19-му, у
В отих годах, о, шо золото здавали в Торсін. Тоже не було чого їсти людям, дак здавати і золото, все, все здавали що було у людей, хотіли люди їсти…
Після войни, война тоже така пройшла, стільки пройшло – і турки, й козаки, й поляки і нємці І усі перейшли через Україну, і не побідив нихто.
Л.В: Так Богом дано.
Г.І: Да так Богом дано… Так шо Торсін я знаю що.
Л.В: А ми не знали, бачите як.
Г.І.: Не знали? А тоді був Торсін, я бачите не забула шоТорсін.
Т: Спасибі вам велике!