Місце запису: м. Бердянськ, Бердянський р-н, Запорізька обл.
Дата запису: не вказано
Хто записав: Непийпиво Олена
Респондент: Непийпиво Параска Петрівна, 1905 р. н.
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років проживала в селі Ланцеве Більмацького району Запорізької області.
Сім’я складалась з шістьох чоловік: батько, мати, два сини і дві доньки.
Батько Параски Петрівни працював у колгоспі пастухом, мати доглядала дітей. Сім’я перетерпіла дуже скрутні умови. За словами Параски Петрівни бувало таке, що не їли по два-три дні.
Основною їжею були перепічки. Влітку їх робили з лободи, а взимку – з кукурудзяних столиків, які перетирали і робили з них муку.
Восени, коли з полів убрали врожай, Параска Петрівна зі своїм старшим братом ходили за три кілометри в поле, щоб знайти декілька гнилих картоплин.
Жінці запам’ятався епізод, коли батько пізно ввечері приніс шматок дохлої конини. І цей шматок мати розділила на довгий час і тихцем варила дітям юшку.
Також Параска Петрівна розповідала про страшні пригоди, які відбувалися в той час на селі. В одного чоловіка росла біля хати шовковиця. Він заманював малих дітей до себе, начебто пригостити їх смачними ягідками, а сам вбивав їх, і цим годувався.
У сусідки Параски Петрівни була дитина, трирічний хлопчик. Після того, як дитина померла, ця жінка збожеволіла і з’їла свою ж дитину.
І ці сумні факти не поодинокі, бо і в сусідніх селах також зустрічалися випадки канібалізму.
В сім’ї Параски Петрівни жертв Голодомору не було, але наслідки були. Від голоду значно погіршилось здоров’я у членів родини. В 1934 році помер батько від хвороби шлунку.
Про Торгсіни Параска Петрівна не знала, бо сім’я була незаможня, коштовностей ніяких не було, жили тим, що приробляли своєю працею.