Місце запису: с. Комсомольськ (нині м. Горішні Плавні), Кременчуцький р-н., Полтавська обл.
Дата запису: невідомо.
Хто записав: працівники Центру соціальної служби і реабілітації «Калина» м. Комсомольськ, керівник – Бачич Лідія Василівна.
Респондент: Намінас Тетяна Григорівна , 1919 р. н.
Під час Голодомору 1932-33 років проживала в селі Підусти (між с. Єристово і Пришибом) Кременчуцького району Полтавської області.
Жили ми в с. Підусти, що між с. Єристово і Пришибом Кременчуцького району. Люди дуже голодували. Вимирали сім’ями. Були такі, що йдуть по вулиці, упаде і все, помер. Тоді брали хто міг і допомагали відвезти на цвинтар. Ховали тихо. У кого була змога, то копали яму, а ні, то я пам’ятаю, що в одну яму поховали аж 12 чоловік, поки стала повна, а тоді загорнули. Помирало по три-чотири людини за добу. В селі було тихо. Ніхто не сміявся, не плакав, собак не було. І всі хто міг робили. Найменші підвозили воду, щось підносили, подавали.
Я робила біля машини, що молотила, то снопи, які я подавала, були удвічі більше за мене. Видавали пайку 200 грам хліба на працюючого, а на дітей ще менше. їли все, що могли. З молодого очерету, рогозу варили кашу, з лободи пекли млини. Всім було дуже важко. Постійне відчуття голоду, але люди не були злі. В такому горі люди як могли допомагали тим кому було ще гірше. Так мені запам’яталось.