- Дата запису: 2 жовтня 2021 року;
- Місце запису: село Новоселівка, Лиманського району, Донецької області;
- Хто записав: Гоцуляк Любов Богданівна, співробітник Національного музею Голодомору-геноциду;
- Респондент: Набатова Євдокія Миколаївна, 17 березня 1926 р..н., народилася в селі;
- Розшифровка аудіозапису: Муллакаєва Андріана Степанівна;
Під час Голодомору 1932–1933 років респондент проживала в селі Шандриголове, Краснолиманського району, Донецької області.
(при розшифровці матеріалів, збережено мову респондента)
Представтесь, будь ласка, як Вас звати?
Явдокія Ніколаєвна.
Фамілія Ваша?
Набатова.
Якого року народження Ви?
1926-го.
Число і місяць?
17-го марта. Як його по українського?
Березень.
Березнь.
Де Ви народилися?
Родилася у Шандригорові.
А розкажіть, будь ласка, про своїх батьків, як їх було звати, якого року народження вони були?
Папаша – Решитняк Ніколай Семьонович. А мама Киркач була, Киркач дівчача, а вже за папахою стала Решитняк. Решитняк Ульяна Яковлевна. Три сеситрички, я четверта була. Братік один був. Погиб у войну оцю, безвісті.
А як було звати братіка, якого року народження?
Братіка – Решитняк Павел Нікалаєвич , 14-го году.
А сестер як ваших було звати і якого року народження?
А сестру – Марія Нікалаєвна була 12-го году бала, а братік 14-го году. А місяця я не помню.
А ще одна сестра?
І ще одна сестричка – 29-го. Я четверта, а одна 23-го году була, Надя.
А 29-го як було звати?
Дар’я Ніколаєвна.
А розкажіть, яке в батьків було господарство?
В батьків було господарство, оце ж сперва… Мамина сім`я була багатшою. У них наділи були, вони хліб сіяли, молотили. Даже я помню, мамин двір, батьків був тут в Новоселівці був тіко тут змазаний. Вони ж косили хліб і тут молотили. Знаю комора була здорова, сараї були, коні, пару коней держали вони. І свій хліб сіяли вони. Льон був, наділ був в Шандригорові. Отам. І вони вбирали все оце і прядява косили, тоді в’язали його в річку закопували, воно стільки там було. Тоді його витягали воно сохло, а тоді його рубали так.
А скажіть, будь ласка, як звали вашого дідуся цього у якого були надили, була комора?
Киркач Яков.
А рік народження не знаєте його?
Не знаю. Так у його комори були харашо дєдушка жив. Папаша бєдно, бєдно.
А що ще було в цього дідуся?
Два коника були. І вони ж ото хліборобом занімалися. Я помню як мама оце вийшла заміж, туда в Шандриголову. Ну ми були вже такі шо на горищі до нас приїхали. Ну, а хто розкуркулював – свої ж отут. Дали вказанія, іди й роби. Так лазили на горищі. Ми сиділи на печі, а вони ото там шастали. А папаша та мама ж були там коло них. Так вони там вимітали шо на горищі було, так позмітали й забрали.
Ми їздили. У Слов’янському там був соляний завод, і содовий завод був, і карандашний завод був. Так ми купляли сіль на базарі в Лимані. По 50 стаканів. Оце мені 50 стаканів, папаші 50 стаканів. Тоді дві тьотки мої вже тоже. Ото ми в чотирьох їздили мінять. Ми були і в Краснодарі і в Ростові були. На Кубані були і в Білорусію їздили – міняти сіль, соду. А тоді ще папаша умів паяти, отаке по желєзу вони слєсвр були. Тому те запая, тому те, а в селі знаєте там люди, нового ж не було нічого. Магазини ж не торгували нічого. І ото ми набираємо солі і їдемо на товарняку. І ото ж 60-км від жилізної дороги їдемо. І папаша зробив такі дерев’яні санки, і ото як зимою складаємо ці вєщі і тягнемо поперємені. І шоб за стакан пшенички (солі), от якби дали три стаканчика пшенички, а два це вроді маловато. І ото наміняємо, приїдемо додому оставляємо меншій сестрі і мамі. А ми продамо трошки і купуємо же ж соль. Соль купити шоб міняти ж обратно вже їхати. І ото безплатно сідаємо на вагон товарний і ото їдемо. Та було таке, ой-йо-йо-й, забулася на якій станції. Він же товарний до такої то станції дойде – став. Всьо. Нада нам тягти ці чували у другий вагон пересідати. А може він стоїть там у парку другому. Це нада все туди перенести, а тоді ж їхати шоб не остаться. А то так клунок буде, і там клунок буде, останешся без нічого. там таке як остановочка була, і ото кажен заходе хоч од дощу та вітру, снігу. І кажен на свій клуночок сіда, таке невеличке поміщеніє. І ото підойде, стане, а кажен бере свій клуночок на плечі і йде. Боже крик там упереді кричать, то в заді кричать. Тож клуночок і кажен біжить та оглядається… ріжуть чінкою чи ножом чувал і сипить зерно додолу. І людина їде додому без нічого. Це вобще. А хто робив? Бог зна хто.
Це в якому році ви їздили міняти?
Ну вже як война кончилася.
В 47-му?
Да. Багато людей їде, кажен складає клунки, багато-багато клунок. Кожен знає, де його клуночок. Так стягали крючками. Робили крючки і ото ж підходе вагон, він застромля ключку, прорвав чувал, або стягне чувал. Чую кричать, то там, то там, то впереді, то в заді. То поки доїдеш і душа витягане. Одного мужика і стягли з чувалом. Так ми як поїхали туди і просимося ж ночувати. Я попросилася мене бабушка і дєдушка, ну такі пожилі – пустили на квартирю. У їх коник, поїхав дєдушка міняти олію, зерно міняти на муку. І в бабушки руска піч, вона оладиків пече, млинці. Мене вгоща, вже мене за невістку оставля. Син у неї в армії. Серйозна, серйозна. Папаша сказав нє. Будем помирать, но вместі, не брошу. Так ми там наміняли і картошки і яєць перед Паскою, і муки, і привезли додому.
Скажіть, будь ласка, помирали люди в Голодомор?
Обізатєльно. Померали й дуже помирали. Дуже помирали. Здорово помирали. Голодна людина єслі тіки поїсть… воно ж голодне, їсти хоче. Наїсться, може померти. У мене тьотя, це була мамина сестра рідня, меншенька трохи. Так поки ми їзїдили туда міняти, так вони, а в їх коровка була… так вони, а в їх четверо дітей було. Так вони зарізали корову, чоловік, бо нічого було їсти. І уже доїли до того, шо смуг, кожу. Кожу ту шо зняли вони обсмалили, і ото ж різали кусками, мили, і варили. І він наївся оцього і вмер. Тьотка поки приїхала дядька вже там зарили сусіди.
А в якому році це було?
Ой, та я не знаю, ну наверно ж це тоді як ми їздили міняти.
В 47-му, не в 33-му?
Нє.
А в 33-му?
Ой, доточка я за 33-ій… казали шо, воно мені менше касалось це.
А не бачили Ви тоді в 33-му пухлих людей?
Да, пухлі були, аякже. Було йде людина, лягла одихнути чи хто його знає. Сил немає йти, і пропала, і пропала.
А у вас в сім`ї ніхто не був пухлим?
Нє. А якби сиділи так, то канєшно попухли б і пропали. Бо дуже-дуже бєдно. Оце папашина мати, так я помню, шо хатка, солома. Я не бачила ніде нічого. Полик такий, козли збивали, дерев’яні, а тоді на їх доски клали і тоді солома. І в хаті солома. В бабушки, ну не було нічого в хаті, нічого не було. І папаша женився 17-ть год було йому. Мама трошки старша. А в папаші іще брат був один. І ото, мабуть, вони в голодовку… і бабушка пропала, а дєдушки я не знаю.
А як було звати бабушку не знаєте?
Івга, наче.
А як ви виживали в 32–33-му? Що тоді їли?
Ну, огородину навєрно.
Але зерна не було тоді?
Ну от не помню я чи було, Бог його знає. А тоді після того правда ми окрепли трошечки вже. Ми підросли, стали огороди брати. І кукурудзу, і квасолю, і бакшу садили.
Це вже після 33-го?
Ну да.
А можливо дітьми бігали колоски збирати в 32-му?
Було й таке. Так тоді ж за колоски ганяли нас. Ото ж колгосп у нас був там в Шандригорові. Ото ж позбирають повикопують картошку, кукурудзу вберуть, а люди ж узнають шо уже убрали і йдуть перекопують картошку, може де картошинку найдуть. А зерно ж ото як покошуть ідуть собирають. А ми я помню ходили собирали по полях весною, як ото поорють… вони якось осіню орють чи весною. Чи я не пойму… шо ота картошка шо осталася в землі воно ж і померзала, і повисихала. Шо оцей крохмаль з картошки ми собирали…. З оцієї картошки ми варили кисіль. Коровка була, папаша держав коровку… уже до 37-го коровка була в нас. Так ото мама здоять молочка і оцього крохмалю картопляного. Буряк оце накришим сладкий, сахарний буряк садили, ріжим кусочками, одваримо і туди молока. І сладке оце отаке робили. А то і бур’ян їли, і свеклу, і жолуді товкли. Оце ж навєрно зерна позбирали в нас, ото отоді було. Страшне дєло. Тоді булотв карман візьмеш, хто робе отам в полі на току… у карман возьме зерна і судили…