- Місце запису: село Малютянка, Києво-Сятошинського району, Київської області;
- Дата запису: невідомо;
- Хто записав: Гладик Олена Степанівна;
- Респондент: Мирончук Марія Петрівна, 1926 р.н.;
Під час Голодомору-геноциду 1932-1933 років респондент проживала в селі Малютянка, Києво-Сятошинського району, Київської області.
У1933 р. наша сім’я переселилася з хутора Мощанка, що належав до Луб’янської сільради у с. Мироцьке. Моя мати, Білка Приська Іванівна, ходила на роботу в колгосп у Мироцьке. Перед цим, мій дід купив 14 десятин землі у пана Лихольота і розділив по 7 десятин між своїми двома синами. Мій батько, Смоляр Петро Федорович, мав 7 десятин землі, але їх забрали у колгосп. Коли ми переїжджали до Мироцького, то хтось знав, що ми заховали 7 мішків картоплі і всяке барахло, і все це у нас покрали. У1933 р. голоду у Мироцькому не було. Люди не вмирали від голоду, а від хвороб та старості. Хто ходив на заробітки, хто міняв всяке барахло на хліб, люди годувалися тим, що могли знайти в лісі, чи піймати у річці. Мирочани наймалися на роботу в Києві, а їм по карточкам давали продукти. Не давав померти нашим людям від голоду і Мироцький спиртзавод. Багато мирочан там працювало і дехто приносив у халявах чобіт жменьку проса, чи ще чогось, щоб сім’я могла прогодуватись. Моя мати сама пекла хліб. Як муки не хватало, то добавляла товчену картоплю. У1933 р. до заводу приходило багато чужих людей, вони були дуже голодні. їх попереджали, що не можна їсти багато браги, та вони не слухались, наїдалися і помирали коло ям.